… И многое кругом переменилось.

Но дуб, что рос пред домом их, и ныне

Шумит, и громоздится камней груда -

Развалины овечьего загона -

В ущелье Гринхед, где бурлит поток.

(Пер. Е. Зыковой) [23,с.122].

Вордсворт глибоко проникає в психологію селянина, показуючи, як власницький інстинкт пересилює в ньому навіть найніжніші почуття. Герой балади «Остання із стада» (The Last of the Flock) з жахом признається самому собі, що, продаючи одну за другою своїх овець, щоб нагодувати голодну сім'ю, він відчуває, що з кожним днем все менше любить своїх дітей, тоді як кожна вівця, кожне ягня, з яким він розлучається, дорогі йому:

Все горше было их считать!

Вот их пятнадцать, десять, пять,

Их три, - уж близко до конца! –

Ягненок, валух и овца...

(Пер. Е. Зыковой) [23,с.124].

Щоб повніше відчути і зрозуміти значність ліричних балад Вордсворта, необхідно сприймати їх в сукупності, загалом в соціально-психологічному контексті.

Вордсворт пише не про окремих людей, не про випадкових долі. Він стає живописцем цілого класу Англії, готового зникнути в результаті грандіозного суспільно-економічного аграрного перевороту. У якійсь мірі Вордсворт і сам розумів, що саме в цьому коренилася своєрідність його ліричних балад.

Відчай дорослих, міцних чоловіків, що плачуть на великій дорозі, розлучаючись з останніми крихтами свого достатку і незалежності; безпорадна упертість людей похилого віку, за звичкою чіпляються за свою вже даремну, приречену працю; плач голодних дітей; горе юних дівчат, назавжди покидаючих мирний обжитий батьківський будинок, - все це складає емоційну вершину ліричних балад Вордсворта. І світ природи тут ще не протистоїть людям в своєму величавому спокої, як це буде часто у пізнього Вордсворта, а живе разом з ним. Старий терен, понівечений зимовими завірюхами, схожий швидший на камінь, що обріс лишайником і мохом, ніж на дерево, видається символом трагічної долі нещасної Марти Рей (The Thorn).

… И сам я слышал с горных круч

Несчастной Марты причитанья;

И днем, и в тишине ночной

Под ясной блещущей луной

Проносятся рыданья.

(Пер.А.Сергеева) [19,с.321].

У «Мріях бідної Сьюзен» (Poor Susan’s Dreams) пташка, що співає в клітці на розі лондонської вулиці, примушує Сьюзен перенестися в уяві в рідні гори, на пасовища, в хатину. Прощаючись з бідною Сьюзен, читач відчуває, що і вона – така ж полонянка у великій кам'яній клітці, ім'я якій – Лондон.

Саме усвідомлення «великих змін», що перевернули життя старого англійського села так само невблаганно, як чужий плуг, що переорав садибу старого Майкла, і народжувалося в тодішній поезії Вордсворта особливе, і світле, і сумне відчуття поетичної краси всього, пов'язаного з працею, побутом і душевним життям вчорашніх дрібних землевласників, які йшли в найми, в матроси або солдати, або старцювали по великих дорогах [53,с.176].

Отже, в ІІІ розділі, досліджуючи балади в контексті творчості поетів «озерної школи», ми відзначимо наступне:

Під англійською і шотландською баладою науковці розуміють лірико-епічну або лірико-драматичну розповідь, що має строфічну форму, призначену для співу, яка інколи супроводжувалася грою на музичних інструментах.

Розвиток баладних сюжетів йшов по двох основних напрямах: надзвичайно продуктивними виявилися сюжети героїко-історичного жанру; паралельно їм інтенсивно розвивалися сюжети, пов'язані з любовною тематикою. Насправді різкої грані між цими двома групами не було. Наприклад, героїчні і любовні сюжети часто перепліталися між собою в рамках однієї балади, вбирали в себе казкові фольклорні мотиви, трактувалися деколи в комічному ключі, отримували якісь специфічні риси, пов'язані з місцем зародження або побутування тієї або іншої балади, проте за межі двох названих сюжетно–тематичних груп народні англійські і шотландські балади ніколи не виходили. Поети-романтики, сприйнявши традицію усної народної поезії, прагнули визначити особливий шлях розвитку балади, розширюючи межі цього жанру.

Перший сумісний твір Вордсворта і Колріджа - збірка «Ліричні балади» (1798) намітив відмову від старих класистичних зразків і проголосив демократизацію проблематики, розширення тематичного діапазону, ломку системи віршування.Зображення народного побуту, повсякденної праці, розширення тематики поезії, збагачення поетичної мови за рахунок введення розмовної лексики, спрощення найпоетичнішої конструкції наблизили поетичний стиль до буденної мови, допомогли Вордсворту, Колріджу і Сауті переконливіше і правдивіше відобразити суперечності дійсності.

Вордсворт та його однодумці зуміли показати трагізм доль англійського селянства в період промислового перевороту. Вони акцентували увагу читача на психологічних наслідках всіх соціальних змін, що позначилися на етичному вигляді скромного трудівника. Поети «озерної школи» зіграли позитивну роль в історії англійської поезії: сформулювавши естетичні принципи нового романтичного мистецтва, ввівши нові категорії піднесеного, чутливого, оригінального, вони рішуче виступили проти класистичної поетики, що зжила себе, намітили шляхи зближення поезії з дійсністю за допомогою радикальної реформи мови і використовування багатющої національної поетичної традиції.

Висновки

Метою дипломної роботи було вивчення теоретичних засад та основних етапів розвитку романтизму як літературно-мистецької течії в Англії, а також практичне дослідження народних балад та пісень у творчості поетів «озерної школи».

Для досягнення поставленої мети в дипломній роботі були вирішені наступні завдання:

Ш висвітлено основні історичні етапи розвитку романтизму в Англії;

Ш охарактеризована історія виникнення та еволюція баладних жанрів;

Ш розглянуто основні цикли англо-шотландських балад, а також їх художні особливості;

Ш проаналізовано літературні пісні в творчості поетів «озерної школи»;

Ш проаназізовано розвиток жанру балади в творчості поетів-«лейкістів»; а також визначити художні особливості літературної балади початку XIX століття;

Ш охарактеризовано особливості форми і засобів художнього відображення балади у творчості поетів «озерної школи»;

Ш розкриті прийоми художнього відображення балади.

На початку XIX століття канони поетичної мови, проголошеної класицистами, були знехтувані романтиками. Романтики відстоювали емоційно-естетичну цінність мовної своєрідності. Вони