Його старина ніколи не буває розмитою, туманною, фантастичною. Скотт – абсолютно точний у зображенні історичних реалій, тому вважається, що він відкрив явище історичного колориту, тобто вперше показав своєрідність окремих історичних епох. Попередники Скотта зображували історію заради історії, демонстрували свої видатні знання, і таким чином збагачували знання читачів, але заради самих знань. У Скотта не так: він знає історичну епоху детально, але завжди пов’язує її із сучасними проблемами, показуючи, як подібні проблеми знаходити своє вирішення у минулому.  

Коли на горизонті англійської поезії з’явився Байрон, Скотт припинив писати вірші, визнавши що не має ніякого сенсу робити це на фоні того, кого так щедро було наділено поетичним даром від природи.

Джордж Гордон Байрон на загальносвітовому рівні вважається найкрупнішою фігурою англійського романтизму. “Поетом погорди” назвав його О.Пушкін. Красивий, але кривий на одну ногу Байрон, ніби-то особисто втілював своїх величних, але скалічених морально героїв. Його ранні поезії склали збірку “Часи дозвілля” (1807), в якій студент Кембріджського університету висловив своє ставлення до сучасності (“Дім батьків, ти прийшов до розору…” ), і продемонстрував, у всякому випадку на словах, легковажне ставлення до поезії [31,с.124].

Можливо поетичний дар вразив сучасників, можливо – зневажливий погляд на людство, але збірка викликала низку негативних рецензій з боку романтиків старшого покоління (особливо з боку “лейкістів”). Молодий поет відповів полемічним твором, в якому висловив власне розуміння місця художника у суспільстві. “Англійські барди та шотландські оглядачі” (1809) є поетичною, сповненою сарказму, сатирою на стан англійської літератури романтичної доби. Споглядальна позиція “лейкістів” здається йому смішною, їхній відрив від реальності – злочинним. Він називає своїми вчителями сатириків ХVІІІ ст. – Свіфта (якого в Англії вважають божевільним генієм), Філдінга, декларує власну належність до просвітницького культу Розуму. Хоча творчість Байрона, безумовно, носила романтичний характер, про це свідчить його небажання бачити сучасну йому Англію, в якій його давній і славетний рід відтепер мало що означав. З’явилися нові цінності, головними з яким стали гроші. “Він був увесь за дійсність”, – говорив друг і біограф Байрона ірландський поет Т.Мур. Але ці слова треба розуміти, враховуючи наступний аспект: за яку дійсність? Байрон не хотів бачити дійсність буденну, метушливу. Його приваблювала дійсність романтична, тим паче, що, на відміну від інших романтиків, які оспівували вигадані замки й вигадані мандри Сходом, Байрон мав власний родовий замок і до Сходу їздив дійсно. Подорож молодого поета до Португалії, Іспанії, острову Мальта, Албанії, Туреччини, Греції сучасники вважали божевіллям. Ніхто не вірив, що лорд повернеться додому. Але він повернувся, уславивши себе штурмом Дарданелл, які, як античний герой Леандр, переплив [31,с.56].   

“Байронізм” є явищем неодновимірним. Він втілює жадання абсолютної волі, відштовхується від усього, пов’язаного із традиційним способом життя людства.

Спадщина Шеллі вбирає лірику, поеми, поетичні драми, трактат про поезію, чимале за обсягом листування, щоденники, політичні памфлети, філософські етюди. Особливо відомою є поетична драма “Прометей звільнений” (1819), в якій людська історія подається як процес поступового заглушення ініціативи, згасання волі, придушення сміливості. Звільнений Прометей залишає гори Кавказу і нібито розчиняється в образі Людства. Прометей звільнений, за думкою автора, і є це нове людство, просвітлене і підняте на новий рівень розвитку. “Ода західному вітру”, також, як і “Прометей звільнений”, демонструє революційні тенденції, які взагалі є характерними для творчості Шеллі.   

Проза англійського романтизму представлена іменами Метьюрина, Лема, Хезлітта, Лендора, де Квінсі, Карлейля. Вона тяжіє до загадкового. На сторінках англійського романтичного роману постійно з’являються вампіри, середньовічні замки, таємничі незнайомці, мандрівники, привиди, страшні родинні таємниці, і усе це – на фоні простих побутових подробиць і мотивованого психологізму. Тобто наявним є продовження традицій “ґотичного роману”, який зародився ще у ХVІІІ ст., і народження нового мистецтва – мистецтва класичного реалізму [32,с.321].

Отже, можемо зазначити, що англійський романтизм, як і романтизм інших країн, теж пройшов свій певний етап становлення та розвитку. Заслуги романтиків у розвитку світового мистецтва важко переоцінити. Вони розширили й оновили старі художні форми, розробили жанри історичного роману, фантастичної повісті, ліро-епічної поеми, нові форми драми, досягли небувалої майстерності в ліричній поезії.

1.3. Місце та значення фольклору в творчості англійських романтиків

Спочатку, в XV ст., існували рукописні записи окремих, ймовірно, найпопулярніших балад. Наприклад, в рукописі Слоуна, що зберігається в Британському музеї і датованої близько 1450 р., міститься запис балади «Робін і Генделін». Зразково тоді ж – між 1450-1500 роками – були записані ще дві балади про Робін Гуда: «Робін Гуд і чернець» і «Робін Гуд і гончар». Ці три записи, а також запис «Балади про загадки» (близько 1445 р.) є найранішими із знайдених рукописних баладних текстів. Дещо пізніше, в XVI ст. були записані балади «Охота коло Чевіотськіх горбів», «Битва при Оттерберне». Потім стали з'являтися і рукописні збірки, серед яких особливо виділяється рукопис Джорджа Беннатайна, торговця з Единбургу. Рукопис Беннатайна – більше 800 листів – зберігається тепер в Адвокатській бібліотеці в Единбурзі, складаючи одну з найшанобливіших її реліквій [1,с.212].

Наступним етапом була поява друкованих текстів, при цьому довший час балади видавалися по одній або дві.

Власне збирання балад починається з XVIII ст. Біля його витоків стоять шотландський поет Аллан Ремзей, а також священик, поет і любитель старовини Томас Персі, в чию збірку «Пам'ятники старовинної англійської поезії» (1765 р.) ввійшли не тільки старовинні народні балади, але і ряд наслідувань балад.