Хоча сучасники і подальші дослідники обвинуватили поета в спотворенні народних текстів, вільному поводженні із старовинними оригіналами, його заслуга очевидна. Він не стільки фіксував баладу, скільки прагнув представити на суд читачів щось нове і незвичайне, що приховує в собі стародавню простоту і наївність, відкриваючи своєрідне джерело естетичної насолоди. Збирачі і видавці балад дотримувалися різних поглядів на принципи видання. В більшості випадків основним завданням була літературно-художня обробка балад. Потрібно було не зафіксувати існуючу в народі баладу, а запропонувати її читачеві як «запашну стародавню наївну поему». Точність відтворення балади була необхідна в тій мірі, в якій вона гарантувала художню якість публікації. Відкривши незвичайне джерело естетичної насолоди, захопившись стилем цих поем, здавалося, навіть стародавнішим, ніж стиль Гомера, перші видавці балад створили особливу естетику жанру. Балада, що не відповідала нормам цього жанру, здавалася недосконалим його зразком, або уривком колись існуючої повнішої і послідовної поеми. Тому задача видавця полягала в тому, щоб за допомогою власної уяви відновити справжній, колись існуючий текст. З декількох відомих варіантів він вибирав той, який виявився найбільш відповідним для штучно створеного зразка жанру, переносив строфи з одного варіанту в іншій, дописував, вставляв слова, щоб доповнити ритм, пояснити дію або просто прикрасити баладу. Персі, наприклад, видумував цілі строфи до старих балад і замінював старі грубі слова новими, витонченішими. Джозеф Рітсон, публікуючи балади, вибирав, за словами Скотта, самий недосконалий і безглуздий варіант і стверджував, що це і є найстародавніший і справжній. Якщо б не виправив Персі свої оригінали і не створив би з них поем, ближчих смаку його сучасників, то збірка його б не зіграла ні якої ролі в історії літератури. Ось чому Скотт, аніскільки не заперечував «свавілля» Персі в поводженні з текстами, вважав, що вчений - єпископ таким чином вписував нову сторінку в історію сучасної англійської літератури [2,с.321].

Поети романтики, відштовхнувшись від досвіду Т.Персі, звернулися до багатої традиції народної поетичної творчості. Найчудовіший англійський

літературний пам'ятник 90-х років XVIII в.– збірка «Ліричних балад», що вперше вийшла в світ в 1798 році, – спирався на фольклор і, за словами Вордсворта, був написаний «для всіх, мовою, доступною кожному». У першому виданні «Ліричних балад» з 23 творів тільки чотири були написані Кольріджем: «The Rime of the Ancient Mariner», «The Nightingale», «The Foster – Mother’s Tale» і «The Dungeon». Перу Вордсворта належали самі різні балади і тексти, наприклад «Goody Blake and Garry Gill», «The Idiot Boy», «The Thorn», «Simon Lee», «The Mad Mother», а також інші ліричні вірші «The Tables Turned», «Lines Composed а Few Moles above Tintern Abbey» [12,с.50].

Звичайно, Вордсворт і Кольрідж були не єдиними поетами, що звернулися до балад. Збірки народної поезії, з різними наслідуваннями, з'являлися на протязі всього XVIII століття. Тому романтики мали в своєму розпорядженні десятки томів старих і нових, англійських і шотландських, справжніх і підроблених балад [13,с.30].

Проте задачі Вордсворта були у деякому відношенні складнішими, ніж у більшості його попередників. Він шукав в баладах джерело духовного багатства, яке могло зробити найширший вплив на його сучасників. При цьому він, по суті справи, створив новий жанр – літературну ліричну баладу, в якій головне місце займали лірика, безпосередність відчуття і етичні теми, тоді як епічні і драматичні елементи в порівнянні з народною баладою мали набагато менше значення.

Сучасник Скотта і друг Байрона, прихильник класицизму Вільям Гіффорд вважав, наприклад, що героям не потрібно додавати риси національної вдачі, оскільки це заважає «дивитися на людські душі з вищої точки зору» і, отже, «зображати людину взагалі». Подібна абстрагованість не задовольняла більшість нових авторів. Вони переконувалися, що в народній творчості дбайливо зберігаються традиції, які передаються з покоління в покоління.

Враховуючи ці традиції, можна яскравіше виявити національні риси художньої літератури і поставити героїв на твердий ґрунт, типовий для часу і для тих місць, де вони жили. Природно, що в англійській літературі зросло число поетичних образів, прототипи яких були узяті з народного середовища. Це стало ознакою відомої демократизації літературної творчості.

Проте недостатньо було відтворити мову, думки, спосіб життя і поведінку простолюдинів: доводилося замислюватися і над тим, щоб нові твори стали доступніші для ширшого, ніж раніше, читацького кола, іншими словами, щоб письменники не тільки говорили про простих людей, але і зверталися до них як до своїх читачів.

Шотландська народна балада не тільки надихала В.Скотта на перші поетичні експерименти, збагативши його вірш виразністю і поетичними інтонаціями. Як світовідчування, як конденсація людського переживання в його гостро відчутній історичній конкретності, народна балада постійно цікавила В.Скотта, даючи «їжу його розуму і серцю, приносячи письменнику естетичну насолода [15,с.190].

Визначаючи витоки творчості В.Скотта, дослідники одностайні в тому, що вона має сліди його перших фольклорних захоплень. «Шотландська історія і шотландський фольклор були тим первинним ґрунтом, на яку лягло все, що він потім черпнув з інших джерел».

Вплив на творчість В.Скотта народної балади була багатогранною і дивовижною. Історичні картини, побут і вдача епохи, світ глибоких людських переживань – все це знайшло віддзеркалення в його баладах, першим знайомством з якими В.Скотт був зобов'язаний саме збірці Т.Персі і яке відбулося ще в дитячих роках, залишивши незгладимий слід на все життя, підсиливши гостроту відчуттів історичних подій [22,с.432].

Баладна поезія воскрешала не