У 1802-1803 рр. В.Скотт випустив тритомну збірку старовинних балад «Пісні шотландських прикордонників» («Minstrelsy of the Scottish Border»). Він розглядав балади як своєрідні історичні документи, разом з тим ставив собі задачею відібрати і обробити їх так, щоб вони стали зрозумілими і доступними читачу і порушили в його уяві думки про те, «як мислили предки», які спонуки примушували їх поступати так, а не інакше, і «на якій мові вони говорили» тощо [26,с.341].

Одним із найрепрезентованіших жанрів народно-фольклорної течії стала літературна пісня, яка саме в добу романтизму набула значної популярності. Велика заслуга в розробленні цього жанру в стилі народної пісні належала німецьким романтикам А. Арніму, К. Брентано, Й. Ейхендорфу, А. Шаміссо, Л. Уланду, Е. Меріку, В. Мюллеру, Г. Гейне та ін. Поміж них слід виокремити представників гейдельберзького гуртка Клеменса Брентано й Ахіма фон Арніма, укладачів першої найбільшої антології німецьких народних пісень і віршів “Чарівний ріг хлопчика” (1806–1808). У дусі того часу укладачі збірника вважали, що потрібно переробляти й тим поліпшувати фольклорні зразки, що не зменшило їхньої вартості, а дало змогу літературознавцям розглядати деякі олітературені твори, як перші жанрові спроби романтичної пісні. До того ж, “Чарівний ріг хлопчика”, демонструючи чималу кількість тем, сюжетів, поетичних форм, став джерелом наснаги для багатьох митців [25,c.115].

Жанрова модель романтичної пісні, зорієнтованої на народнопісенну традицію, набула розвитку в світовій та, зокрема, англійській літературах. Серед поетів-романтиків Великобританії до цього жанру зверталися С. Кольрідж, В. Скотт, Т. Мур, Дж. Байрон, В. Лендор, Дж. Клер та ін. Варто зазначити, що автор основних концептів фольклорної течії Вордсворт не створив жодної романтичної пісні. Безперечно, серед романтиків виокремлюється Томас Мур, найвизначніший поет-пісенник, творець “Irish Melodies” (“Ірландських мелодій”), “National Airs” (“Мелодій різних народів”). Поет вдало скористався музичним терміном, за допомогою якого відобразив співучу серцевину нового жанру мелодійної поезії. “Мелодія – це форма ліричної поезії, – зазначає Л. Володарська, – своєрідність якої полягає в тому, що поетичний текст пишеться на народну мелодію (як правило); й отже, вона повинна мати національний колорит і співучість.” [2,с.332]. За словами дослідника творчості Т. Мура, його мелодії були написані здебільшого на реальні чи можливі нотні партитури. Як-от “Записи Едварда Бантінга” (1773–1843), органіста з Белфаста, які він зробив 1792 року під час традиційного фестивалю арфістів, що стали музичною основою для багатьох мелодій. Велика кількість обробок народних наспівів безпосередньо для циклу “Ірландських мелодій” належала Д. Стівенсону (1761–1833)” [2, с.490], а “Несіть сюди яскраві діадеми” (“Bring the Bright Garlands Hither”) Т. Мура була написана на музику його знайомої К. Воронцової [23,с.345].

Створювалися романтичні пісні й у фольклорному стилі народів інших країн. Приміром, “Мелодії різних народів” Т. Мура включають мелодії іспанські, португальські, індійські, італійські, шотландські, німецькі тощо. Майже всі вони є стилізаціями. Хоча “Ти повинна пам’ятати” (“Dost Thou Remember”) Т. Мура – контамінований вірш, який складається з перекладних рядків справжньої португальської пісні та авторського вимислу. Ореолом таємничості оповита історія створення “Тих вечірніх дзвонів” (“Those Evening Bells”) Т. Мура. Власне, існує декілька версій тієї історії. За однією, як зазначає укладач коментарів до “Мелодій різних народів” Т. Мура, “автором поетичного тексту був грузинський поет Георгій Мтацмінделі (XI в.) й цей вірш зберігався в Афонському монастирі. Якимсь чином поезія потрапила до Т. Мура, який і переклав її англійською мовою… Друга версія – переклад Т. Мура поезії І. Козлова.” [17,с.51]. Утім документально названі здогади не підтверджено. У творчому доробку Дж. Байрона є переклади грецьких народних пісень (“Translation of the famous Greek War Song” (“Переклад відомої грецької військової пісні” та ін.), імітації албанської пісенної лірики в другій пісні “Паломництва Чайльд Гарольда” та наслідування поезії туземців Тихоокеанських островів у поемі “Острів” [31,с.78].

Досліджуючи в даному розділі історичні етапи розвитку романтизму в Англії, відзначимо наступне.

Зовнішнім поштовхом, який призвів до виникнення спочатку теорії романтизму вважається Велика Французька революція, яка викликала розчарування у діяльності філософів-раціоналістів ХVІІІ ст., які стверджували, що людина є феноменом розумним, її інтелект спроможний підкорити Природу, побудувати справедливе суспільство.

Філософську основу романтизму було створено в першу чергу в Німеччині. Зазначимо, що з перших кроків розвитку романтизму в центрі його світосприйняття стояла особистість художника, яка є спроможною осягнути, те, що є невловимим для раціонального аналізу. Свобода була незаперечною цінністю для всіх поколінь романтиків. Велика Французька революція показала велич людського духу, натхненного чуттям власної незалежності від тисячолітніх авторитетів.

Англійський романтизм науковці умовно розділяють на три покоління: старше (Блейк, Вордсворт, Кольрідж, Сауті, Скотт); середнє (Байрон, Шеллі, Кітс); молодше (Карлейль та ін.). Чимало представників англійського романтизму зверталося до балад та пісень, що, в свою чергу, збагатило поезію новими образами і поставило перед англійськими письменниками і поетами нові задачі. При цьому раціональний момент, такий істотний для класичної поезії попереднього сторіччя, до певної міри відсунувся на задній план, а разом з ним і колишні методи зображення людини. Відродження старовинної народної пісні та балади надовго визначило розвиток англійської поезії, зокрема творчості Сауті, Скотта, Кольріджа, Вордсворта, Кітса.

Розділ. ІІ. Використання та відображення народних пісень у творчості поетів «озерної школи»

2.1. Народна пісня та її місце в творчості англійських романтиків

В англійському романтизмі є романтичні пісні, для яких характерні елегійність змісту й народнопісенна поетика (“Як промінь може грати на поверхні вод” (“As a Beam O’er the Face of