Похоронні пісні зафіксовані в англійській романтичній ліриці. Це або пісні-передбачення неминучої смерті (“Похоронна пісня Макріммона” (“Mackrimmon’s Lament”) В. Скотта, або своєрідні голосіння за померлими (“Мерці” (“Oh, Ye Dead”) Т. Мура.

Наприклад, у “Похоронній пісні Макріммона” В. Скотта ліричний герой-воїн прощається з рідною землею, відчуваючи власну загибель.

У дусі гельського голосіння та на основі ірландських переказів про Гекле створено мелодію “Мерці” Т. Мура. “За ірландським повір’ям, – пише Т. Мур, посилаючись на Поля Зіланда, – десь в Ірландії є гора, попід якою блукають привиди людей, що померли на чужині. Ці привиди нічим не відрізняються від живих людей і часто вступають із ними у бесіду. Але варто комусь запитати, чому вони не йдуть додому, як вони відповідають, що повинні повернутися до вулкану Гекле, й відразу ж зникають” [23,с.506-507].

До речі, передвісниками смерті в романтичних стилізаціях похоронних пісень виступають фольклорні суб’єкти. Приміром, у “Мерцях” Т. Мура такою провісницею виявляється “Banshee” (“Бенші”), фея смерті в ірландській народній міфології: “The Banshee’s wild voice sings the // Death-dirge before me…” (“Дикий голос Бенші співає // Похоронну пісню мені…”).

Колискову визначають як пісню матері, що має приспати дитину, приголубивши її ритмічно-мелодійним співом (“Колискова” (“A Cradle Song”) В. Блейка, “Колискової маленькому вождю” (“Lullaby of an Infant Chief’) В. Скотта). “Кожна з цих романтичних колискових має ще й власне специфічне змістове забарвлення. Блейкова колискова звучить релігійно: “Sweet babe, in thy face // Holy image I can trace…” (“Люба дитинка, у твоєму обличчі // Я вбачаю святий образ…”). Колискова В. Скотта – пісня-настанова для майбутнього лицаря, написана у патріотично-піднесенній тональності: “O hush thee, my babie, the time soon will come // When thy sleep shall be broken by trumpet and drum; // Then hush thee, my darling, take rest while you may, // For strife comes with manhood…” (“Люлі, мій миленький, скоро прийде час, // Коли труба та барабан твій сон порушать. // Люлі, мій любенький, відпочивай поки можеш, // Для боротьби приходь мужнім…”).

Пісні наречених репрезентовано “Весільною піснею” з роману “Веверлі” (“Bridal Song” from “Waverley”) В. Скотта. Цю англійську романтичну пісню співали в “the morrow after a wedding day” (“час після дня весілля”).

Отже, генеалогічний аналіз англійських романтично-літературних пісень виявив у їхній поетиці типологічно подібні комбінування народних і літературних пісенних традицій, як-от, включення народнопісенної поетики в елегію чи романс [36,с.267].

Поети «озерної школи» також пісенно обігравали сюжети балад, легенд, переказів та повір’їв, акцентуючи увагу на почуттях та емоціях людини.

Одні з видів романтичних пісень за своїм генезисом є національними (англійські мисливські, рибальські пісні, пісенні варіації для волинок), інші – міжнаціональними (колискова, похоронні та весільні пісні). Хоча й у поетиці міжнаціональних виявляється національна своєрідність. В англійській романтичній поезії більше стилізацій, імітацій та перекладів пісень інших народів. Вирішальним у творенні зразків цього синтетичного жанру був принцип наслідування народної пісні. Поети-романтики, в тому числі й поети «озерної школи», наслідуючи народну пісню, намагались якнайточніше передати її ритмічний малюнок і колорит, використовуючи фольклорні засоби пісенної поетики. Як наслідок, досить часто їхні твори приймали за зразки народнопісенної творчості.

2.2. Характеристика пісень у творчості поетів «озерної школи»

Насамперед, внаслідок проведеного нами аналізу народної пісні та літературної пісні в творчості англійських романтиків (див. параграф 2.1), зазначимо, що найбільше літературних пісень створили В.Скотт та Т.Мур. Представники «озерної школи» теж зверталися до народної пісні, але літературних пісень, створених власне ними, небагато. В основному поети «озерної школи», сприйнявши традицію усної народної поезії, прагнули визначити особливий шлях розвитку балади, розширюючи межі цього жанру (детальніше про традиції баладного жанру в поезії «лейкістів» див. у параграфі 3.2).

Як ми вже відзначали вище, автор основних концептів фольклорної течії Вордсворт не створив жодної романтичної пісні. Хоча Вордсворт й не створював літературні пісні, зате використовував народнопісенні мотиви у своїх ліричних творах. Це, зокрема, відобразилося у численних сонетах:

Відклав я вбік перо і дослухав

Хорал нічної бурі, що співала

Про кораблі загиблі, хвиль навалу,

Рев лісових потрощених гущав,-

Гармонію нічну, що в'язням справ

Буденних уві сні почуть не дано.

(Пер.М.Стріхи) [17,с.154].

У «Сонеті, написаному на Вестмінстерському мосту» (1803) перед читачем предстає уранішня величава панорама міста, де ранок – ніби в ризах - все довкруги одягнуто в Красу, все потопає в блиску блакитному, а в серці могутньому царює спокій:  

Земля краси такої ще не знала.

Лише душа похмура і черства

Подібні зможе проминуть дива:

Світанок у коштовні покривала

Все місто оповив…

(Пер.М.Стріхи) [17,с.157].

Поезія Вордсворта - ціла епоха в розвитку не тільки англійської, але і світової ліричної поезії. Розширюючи тематичний діапазон поезії, Вордсворт проголосив кінець пануванню хорошого смаку, вводячи в свою творчість найпоетичніші сюжети з сільського життя, використовуючи народну творчість простих людей, затверджуючи тим самим її особливу високу моральність і поетичну значущість, зробивши її самим предметом поезії. Він використовував в поезії просторіччя, обороти з живої розмовної мови сільського трудівника, довівши природність поетичного виразу прозаїчних по своєму характеру думок. Поезія стала природним і нехитрим виразом світу відчуттів, навколишньої дійсності. Поет також трансформував і деякі поетичні жанри, наприклад послання, елегії, сонет, додавши їм легкості і простоти завдяки введеним побутовим живописним деталям.

Натомість в творчому доробку інших представників «озерної школи» зустрічаємо такі літературні пісні.

Наприклад, найвідомішою піснею Кольріджа є «Пісня з «Запілля»:

Я увидала столб огня,

До неба вознесенный.

В нем птичка реяла, звеня, -

Певец завороженный.

(Пер.М.Лозинского)