Дана пісня – це своєрідний роздум поета про життя. Минуле не можна повернути, потрібно жити сьогоденням та думати про майбутнє. Пташка – це - символічний образ змін та перетворення.

Інша відома пісня Кольріджа «Льютті, або черкеська любовна пісня» описує ніжні любовні почуття закоханого до Льютті:

Я над рекой блуждал всю ночь,

Милый призрак гнал я прочь.

Нет, образ Льюти, не зови,

В душе у Льюти нет любви!

(Пер.С.Маршака) [26,с.356].

У своїй творчості Кольрідж також, як і Вордсворт, часто звертався до сонетів. Найпривабливішою віршованою формою для Колріджа в юності був сонет:

Луна, мать дерзостных видений, эй!

Изменчиво твое великолепье!

Из-под вуали томный взгляд очей

Твоих мой скромный зрак приемлет;

Твой бледный лик то прячется во мрак,

(Пер.) [19,с.141].

При загальному наростанні елегійних настроїв і поглибленні соціального скептицизму талановитого поета-романтика чіткіше визначається філософська спрямованість ліричної поезії Колріджа, сміливіше і ясніше виступає експеримент в поетичній структурі, повніше позначається складна, наповнена таємничою нерозгаданою красою творча лабораторія поета і мислителя.

Весною - меланхолія надії, восени - меланхолія покірності, упокорювання - такі головні, характерні для поезії Колріджа мотиви його лірики, обумовлені емоційним настроєм поета. Природа для поета має особливий сенс, особливе значення.

Її вічна мудрість і сила пригнічують хвилинну слабкість і відчай людини, направляють його на шлях істини і добра. Але і вони мінливі, знаходяться в стані творчості, становлення. Нетлінна і вічна одна лише думка поета, його ідеал. На них поет зосереджує свою увагу, він як би звільняє думку від її оболонки, оголяє і показує її світові («Гімн Землі»). Поезія Колріджа синкретична в своїй основі, бо вона об'єднує музичні, словесні і живописні можливості передачі відчуттів, настрою, стану душі людини. Вона матеріальна в найширшому значенні цього слова, бо сприяла пробудженню відчуттів, емоцій, «приводила в рух всю душу людини, взаємопідчиняючи всі здібності відповідно до їх відносних переваг і достоїнств [36,с.188].

Багатство і яскравість фарб, дивовижна вірність у виборі колірної гамми, необхідної музичного фразування, сміливий експеримент в змішуванні старовинних класистичних зразків з пісенно-баладними формами свідчать про оригінальність і зухвалість таланту Колріджа, про його обдарованість поета, що здійснив реформу поетичної мови і віршування. Поетична майстерність Колріджа була високо оцінена його сучасниками. У. Скотт, що часто цитував Колріджа, назвав його «великим поетом». «Його вірші про любов, - відзначав В. Скотт, - серед найпрекрасніших, написаних на англійській мові» [37,с.160].

Інший представник «озерної школи» Сауті також у своїй творчості звертався до жанру народної пісні.

Творчість Сауті навіть в кращих його зразках сконцентрувала найбільш суперечливі і слабкі сторони поезії «лейкістів». Пояснювалося це перш за все політичною нестійкістю поглядів художника, що швидко змінив свої поетичні задуми і, по суті, після 1810 р. жодного значного твору, що не створив.

Розділяючи естетичні переконання Колріджа і Вордсворта і звернувшися до народної творчості, Сауті зразу ж захопився цікавістю і казковістю народного фольклору та пісні, зробивши головний акцент на переказах, легендах, додавши їм суто дидактичне значення [32,с.288].

Разом з тим, як і інші «лейкісти», Сауті продовжив реформу мови, зробивши її гнучкішою і простішою, внісши деякі зміни в літературний стиль своєї епохи. Серед творчого доробку поета відзначимо «Пісню Гусеві»:

Кормился ты на западных лугах

Иль ковылял вразвалку по просторам

Уэльса топким, или впопыхах

За фермерским скрывался ты забором;

Лисицу мнил врагом, цыгана – вором;

Бывал очиненным твоим пером

Страдальцам бедным учинён погром

Каким-нибудь бесчинным крючкотвором;

Иль сочинён в ночи сонет печальный;

(Пер.С.Сухарева) 3.[20,с.118].

Отже, аналіз романтично-літературних пісень «лейкістів» виявив у їхній поетиці типологічно подібні комбінування народних і літературних пісенних традицій. Як показав наш аналіз, мисливські, рибальські пісні, пісенні варіації для волинок колискові, похоронні та весільні пісні відсутні в творчому доробку поетів «озерної школи». Літературні пісні, створені «лейкістами», та народнопісенні мотиви, використані ними у поетичних творах, мають в основному ліричне спрямування.

Досліджуючи в ІІ розділі

Розділ ІІІ. Характеристика балад в контексті творчості поетів «озерної школи»

3.1. Виникнення та еволюція баладних жанрів. Англо-шотландські народні балади

Намагаючись дати чітке і повне визначення терміну «ballad» в англійській мові, можна зіткнутися із значними труднощами. Вони пов'язані з тим, що коло його значень вельми широке. Причини цього криються особливо в історії і розвитку тих поетичних жанрів, які позначилися цим словом.

Термін «ballad» походить від латинського дієслова ballare (танцювати). Тому пісня, що супроводжувала танець, називалася в Провансі balada, а в Італії – balata (XIII ст.). З часом термін «ballad» міняє своє значення: у XIV ст. французька ballade є жанром придворної поезії, що вимагала від автора витонченої майстерності. Це – вірш з трьох строф на три крізні рими (звичне по схемі ab ab bc bc) з обов'язковим рефреном і з подальшою коротшою «посилкою» (envoi), повторюючої рими другої половини кожної строфи. Число віршів в строфі повинне співпадати з числом складів в рядку (8, 10 або 12). Чоловічі рими повинні були чергуватися з жіночими. Дотримати всі ці правила було дуже важко [43,с.56].

Вже в XIV ст. англійці запозичують жанр балади з французької літератури.

Природно, що разом з жанром запозичується і слово, що його позначає. Пишеться воно по-різному: ballades, balats, ballets, ballets, balletys, ballads.

У XIV-XVI ст. термін «ballad» не уживався для позначення того усного жанру англійської і шотландської народної поезії, який зараз в англійському літературознавстві називають: popular ballad, ancient ballad, ballad of tradition, traditional ballad. Ці старовинні народні балади в той час (у XIV-XVI ст.) були відомі під назвою songs (іноді tales або ditties). Виконавці не виділяли їх з