Поставлена мета передбачає вирішення таких завдань:

? подати ґенезу розвитку і функціонування поняття “художній метод” в літературі та основних літературних методів ХХ ст., встановити та систематизувати їхні визначальні риси ;

? окреслити світоглядну проблематику роману “Досить гідна поразка” у зв’язку із поглядами Айріс Мердок, викладеними нею в теоретико-критичних і філософських працях, а також у широкому контексті літературно-філософських концепцій ХХт.;

? проаналізувати основні філософські проблеми досліджуваного роману;

? розкрити психологічний аспект досліджуваного роману;

? визначити і проаналізувати стильові особливості роману “Досить гідна поразка”;

? з’ясувати особливості творчого методу письменниці на матеріалі досліджуваного роману.

Об’єкт дослідження ? творчий метод, як живий, образний регулятор творчої діяльності письменнка, осмислення якого допомагає дослідникові у вив-ченні творчості автора, у розумінні закономірностей і парадоксів його літе-ратурного розвитку.

Предмет дослідження ? роман Айріс Мердок “Досить гідна поразка”.

Методи дослідження. В дослідженні застосовано комплексний підхід, що включає елементи історико-теоретичного, порівняльно-історичного та типологічного методів аналізу. Базовим методом дослідження є метод аналізу і синтезу. У певних випадках було використано кількісний (квантативний) метод і статистичний.

Методологічні засади дослідження ґрунтуються на працях з теорії та історії літератури Т. Денисової, Н. Копистянської, О. Бандури, В. Пахаренка, Ю. Юхимика, Б. Сучкова, М. Моклиці, Ю. Оселець, А. Звєрєва, В. Носова, із філософії та культорології ? М. Фуко, М. Гайдеггера, Т. Грищенка, О. Соколової, В. Цапка, Г. Давидової, В. Панченка, А. Мухи, із психології ? К. Платонова, А. Лука, а також на працях, присвячених дослідженню творчості Айріс Мердок ? Н. Демурової, В. Івашевої, С. Павличко, С. Толкачева, Е. Діпла, П.Тойнбі, С. Мулхола, П. О’Конера, А. Байат, Е. Сандерса.

Теоретичне значення дослідження полягає в обґрунтуванні сутності і характеру творчого методу Айріс Мердок на матеріалі роману “Досить гідна поразка” та виокремленні його основних рис на основі комплексного аналізу досліджуваного роману.

Практична цінність роботи полягає в тому, що вона не лише доповнює існуючі уявлення про значення художнього методу для дослідження творчості Мердок, а й пропонує цілісний аналіз популярного і глибокого роману письменниці в аспекті феномену її творчого методу. Матеріали дослідження можуть бути використані у спецкурсах і семінарах, присвячених англійській літературі ХХ ст. і, зокрема, романістиці А. Мердок.

Апробація результатів роботи. Робота обговорена на засіданні кафедри англійської філології факультету іноземних мов Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, апробована на щорічній студентській науково-звітній конференції англійської філології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (Івано-Франківськ, 2010), а також на III Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми філології та американські студії” (Київ, 2010).

Публікації. Частково результати роботи опубліковані в статті “Роль ретроспекції в романі Айріс Мердок “Досить гідна поразка” // Актуальні проблеми філології та американські студії: матеріали ІІІ науково-практичної конференції 21-23 квітня 2010 р.: за заг. ред. А. Г. Гудманяна, О. Г. Шостак. ? К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2010.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, розділу 1 (Теоретичні засади дослідження художнього методу), розділу 2 (Проблематика роману), розділу 3 (Стильові особливості роману), висновків, списку використаної літератури і використаних джерел.

Розділ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1. Поняття художнього (літературного) методу. Його системність.

Проблема літературного методу цікавить літературознавців давно. Однак, визначення поняття художнього методу було і є неоднозначним і надалі викликає чимало дискусій.

Розгляд наукових праць, присвячених теоретичним проблемам літературного процесу, дозволяє пересвідчитися в тому, що й сьогодні немає скільки-небудь точного визначення цієї категорії, немає й чіткого розуміння того, яка її роль у літературному процесі. Над проблемою художнього методу працювали багато українських (Д.Наливайко, Д.Чижевський й ін.) та російських (Г. Поспєлов, Д. Ліхачов) науковців, але, ні в якому разі не применшуючи досягнень шановних дослідників, варто зауважити, що зазначена проблема (як літературознавча категорія) вивчена поверхнево і не завжди відповідає сучасним вимогам літературознавчої науки [19].

Взагалі, категорія художнього методу є однією із най-молодших у теорії літератури: вона виникла на рубежі 20 ? 30-х років XX століття в літературознавстві та естетиці. Однак, вважаємо за потрібне зазначити, що молодою є лише назва категорії, сама ж вона, за виразом професора О.М. Соколова, “...в її елементар-ній формі народилася разом з мистецтвом. Немає твору мистецтва без художнього методу, як немає наукового дослідження без наукового методу” [58, 13].

Розробкою проблеми методу через аналіз художньої творчості займалися в свій час ще античні філософи Платон і Арістотель, теоретичні моделі яких можна вважати передвісниками дослідження нереалістичного і реалістичного методів у мистецтві [70, 36].

Наприклад, згідно з позицією Платона, справжні митці переживають “бо-жественну еманацію” – силу, що “забирає в них розум і робить їх своїми прислужниками”, адже через них “говорить сам бог”. У такий спосіб філософ наполягав на тому, що художника не можна навчити творити, адже цей процес загадковий. Він не піддається логічному тлумаченню, і митці “зовсім не знають того, про що вони говорять” [70, 43].

Платон інтерпретував творчість через інтуїтивно-позасвідоме нача-ло, позбавлене раціональних компонентів. Тому можна сказати, що він безпосередньо вплинув на формування і розвиток нереалістичного методу в мистецтві [70, 44]. Адже філософи ірраціоналістичної орієнтації А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, С. Кьєркегор, 3. Фрейд, А. Бергсон, які визнавали себе послідовниками Платона, надали своїми концепціями теоретичного підґрунтя нереалістичним методам: футуризму, кубізму, абстракціонізму, експресіонізму, сюрреалізму тощо:

Тривалий час естетична наука і мистецтвознавство рішуче заперечували нереалістичний метод у мистецтві, а митців, які працювали у межах наведених напрямів, вважали позбавленими світо-сприйняття [42, 121].

Проте видатні представники нереалістичних течій були досить послідовними у своїх світоглядницьких позиціях і демонстрували у творах особисте ставлення як до загальнофілософських, так і до конкретно- історичних проблем. У цьому сенсі значний інтерес викликає художня спадщина представників експресіонізму Е. Мунка (Норве-гія), Ф. Кафки (Австро-Чехія), Г. Бенна (Німеччина),