Поняття кінематографічності літературного твору включає ті риси, що є характерними для кіно: динамічність, неймовірність, цікавість, фантастичність, наочність. Саме динамічний і складний сюжет, стрімке розгортання подій, кадровість та екзотика вважалися першими й безумовними ознаками “кінематографічного” твору [72, 18].

Більшість з вказаних характеристик кінематографічної прози прослідковуємо в романі “Досить гідна поразка” ? динамізм (що досягався за рахунок швидкої зміни сценок-кадрів, їх нанизування на основний сюжетний стрижень), цікавість, неймовірність, стрімке розгортання подій (особливо у другій частині роману).

Мердок використовує багато рис кінематографічної прози, які дозволяють читачеві побачити описану сценку, як кадр із фільму вже у першій главі роману. Перш за все, варто зазначити, що ця глава розпочинається з діалогу і діалог складає її основу. Ми не знаходимо в ній жодних авторських коментарів, чи масштабних описів. Лише на початку глави після коротенької розмови між подружжям Фостерів Мердок подає читачу короткий опис зовнішності головних героїв і місця дії для того, щоб читач зумів створити у своїй уяві цілісну картинку про те, що відбувається і як саме виглядає. Такі описи в романі характеризуються конкретністю. Авторка використовує художні деталі різного типу, які дозволяють зробити ту чи іншу картинку комплексною і системною, а образи і персонажів яскравими та справжніми.

Наприклад, для опису зовнішності Хільди в цій главі Мердок використовує лише три речення, але їх вистачає читачеві, щоб побачити в своїй уяві цю героїню і зробити певні судження про її характер: “Hilda, a plumper angel now, reclined limply, exhibiting shiny burnished knees below a short shift dress of orangy yellow. Her feet were bare. Her undulating dark hair showed some needle-thin lines of grey” [88, 11]. За допомогою характерологічної деталі a “plumper angel” Мердок передає м’якість і жіночність характеру цієї героїні, а описова деталь “her undulating dark hair showed some needle-thin lines of grey”, яка є водночас і метафорою, допомагає читачеві зробити певні висновки про вік цієї героїні. Аналогічна ситуація з описом Руперта ? та ж сама лаконічність, точність і легкість як в зображенні цього персонажа, так і в сприйнятті його читачами.

Однак основне навантаження несе діалог. Саме завдяки діалогу (який становить близько 95% глави) вона набула ознак сценки-кадру. Розмова Руперта і Хільди, яка не переривається ані авторськими ремарками, ані будь-якими іншими описами, служить джерелом інформації про цю сім’ю та інших героїв, пов’язаних з нею. По характеру мови героїв і тому як вони аргументують свої судження чи спостереження, читач має змогу зробити висновок про їхню освіченість і приналежність до інтелектуальної еліти.

Лінійність розповіді в цій главі (та й в романі в цілому) переривається чисельними ретроспекціями. Вони не лише додають емоційного забарвлення і психологічного насичення, а також забезпечують таку побудову роману, в якій його персонажі діють у кількох часових і просторових площинах.

Загалом, характеризуючи сценки-кадри роману, ми прийшли до висновку, що їх можна поділити на три основні групи: 1) ті, в яких події розгортаються в хронологічному порядку; 2) ті, в яких події розгортаються паралельно; 3) ті, в яких події переплітаються.

Перша група ? найчисельніша, оскільки вона пов’язана із основним стрижнем роману, його головною ідеєю. Ці сценки забезпечують розвиток дії роману. Від зав’язки вони ведуть читача до кульмінаційної точки роману і в кінці ? до розв’язки основного конфлікту. Переважно, кожний розділ роману ? це окрема сценка. Однак, часто трапляється, що в одному розділі ми спостерігаємо дві, а то й більше сцен, причому таких, що відносяться до різних груп. Проте, саме таке поєднання додає твору динамічності і ще більше зацікавлює читача.

Наприклад, в четвертій главі роману ми прослідковуємо сценку, в якій місце дії двічі змінюється і двічі змінюється склад її учасників (тут можна вести мову навіть про дві сценки, об’єднані в одну завдяки основній ідеї та спільних для обох сцен героїв). Спочатку місцем дії є сад Фостерів, де збираються їхні гості і ведеться розмова; потім Хільда йде до будинку ставити квіти у вазу, відповідно місце дії змінюється, як і кількість учасників сценки; потім знову сад, в якому відбувається кульмінація цієї глави і сценки ? це неочікуваний приїзд Морган. Знову спостерігаємо зміну в складі і кількості героїв; і знову ж таки змінюється місце дії, коли Хільда і Морган заходять до будинку. Все регулюється діалогом. Кількість описів і роздумів є нечисельною. Це свідчить про зорієнтованість Мердок на картинно-демонструючий спосіб викладу.

Крім того, якщо дану главу розглядати як дві сценки, об’єднані в одній, необхідно зауважити, що Мердок використовує тут сценки, що переплітаються, а поєднані вони в одну завдяки хронологічному розвитку подій.

Ще одним підтвердженням кінематографічного характеру прози роману є зображення сценок паралельно. В романі є кілька таких прикладів. Один із них ? розмова головних героїв в саду у Фостерів (Глава 11, ст.127-139), коли вони паралельно розмовляють на різні теми ? Морган з Хільдою про Таліса, а Руперт та Аксел з Пітером про його навчання. Саймон зайнятий плетінням вінка для Морган і служить своєрідною розрядкою напруги, вклинюючись то в розмову жінок, то чоловіків. Кожна групка є своєрідним фоном для іншої в момент, коли увага читача прикута до розмови однієї з них. Однак напруга зростає і дві групки залучаються до спільної розмови, коли Пітер піднімає питання людських взаємовідносин: “You all pretend