Під зовсім іншим кутом зору аналізував специфіку художньої творчості учень Платона Арістотель, який через свою теорію “мімесису” – наслідування дійсності реконструював основні принципи раціо-налізму. Філософ вважав, що мистецтво відтворює дійсність, яка “містить у собі істину” і, згідно з його концепцією, художній твір може з’явитися тоді, коли “виникає спільний погляд на споріднені речі”, а самі митці добре розуміють і “знають причини того, що створюється” [14, 97].

Позицію Арістотеля можна тлумачити як прообраз реалістичного методу, що зумовив причину виникнення яскравих художньо-мистець-ких напрямів і стимулював творчі пошуки митців, які не пов’язували свою художню діяльність з будь-якими мистецькими угрупованнями та осередками [14, 98]:

Отже, цілком зрозуміла позиція (яку ми також розділяємо), за якою художній метод в історії світової культури і мистецтва подають у двох основних різновидах:

Однак, виведення категорії “літературний метод” на рівень цілісно-системних уявлень в теорії літератури вимагає чіткого визначення для цього поняття.

В історії розвитку літературознавства важко простежити повну одностайність і чіткість у визначенні цього терміну. Так, наприклад, О. Бандура трактує категорію художнього методу як “спосіб добору життєвого матеріалу і спосіб його відображення” [34], а В. Пахаренко як “спосіб художнього пізнання і відтворення світу” [50, 226].

Інші теоретики літератури визначають художній метод як певний принцип чи принципи “відбору й оцінки письменником явищ дійсності” (Г. Абрамович, С. Венгров, Ф. Волков та ін.). Літературознавець Єжижанська висловлює думку, що метод потрібно розглядати як систему взаємопов’язаних принципів на чолі з головним принципом, який є визначальним для кожного конкретного методу [19].

Одні вчені визначають його як сукупність художніх прийомів і засобів; другі ? як принци-пи естетичного відношення мистецтва до дійсності, треті ? як систему світоглядних спрямовуючих творчості [17]. Однак зводити суть художнього методу лише до спільності прийомів, світогляду чи ставлення митця до дійсності було б помилковим та однобічним. На формування художньо-го методу, як правильно зауважує Ю. Борєв, впливають усі ці три фактори: “дійсність в її естетичному багатстві, світогляд в його історичній та соціальній визначеності й художньо-розумовий матеріал, накопичений у попередні періоди” [8, 146].

Загальнопринятим вважають наступне визначення поняття художнього методу: “художній метод ? це сукупність принципів ідейно-художнього пізнання та образного відтворення світу, спосіб осягнення дійсності засобами мистецтва” [91]. Звідси слідує, що саме поняття “метод” означає спосіб пізнан-ня, поняття художнього методу ? спосіб образного пізнання дійсності. Кожний художній метод має відповідний літературний напрям. Напрям користується певним методом, заснованим на ньому.

У філософському словнику, наприклад, поняття художнього методу трактують як “історично зумовлений, особливий спосіб відображення буття, реальності і вираження естетичного відношення людини до світу, спосіб осмислення і перетворення дійсності в твори мистецтва” [93, 371]. Крім того, художній метод є засобом втілення та утвердження певного естетичного ідеалу. Характер і напрям того чи іншого художнього методу, здатність і можливість відобразити, застосовуючи його, життя людей, взаємовідношення особистості і суспільства, залежать від соціально-політичних і духовних умов розвитку людства в кожному конкретному історичному моменті, від об’єктивної ролі тієї чи іншої верстви населення в житті суспільства. Варто зауважити, що будь-який художній метод перебуває в тісному взаємозв’язку із світоглядом, яке впливає або позитивно, або негативно на мистецтво[93, 371].

Найкоректнішим, на нашу думку, є визначення художнього методу як сукупності принципів ідейно-художнього пізнання та образного від-творення світу. Вважається, що феномен художнього методу посідає важливе місце серед основних понять, що формують цілісну модель мистецтва як естетичного явища.

Існує велика кіль-кість моделей аналізу цього феномену, які об’єднує між собою тенден-ція до певного ототожнення понять “художній стиль” (що часто виступає синонімом до поняття “художній метод”), “художній напрям” та “художня епоха”. Слід враховувати, що типологія мистецтва оперує численними визначеннями, до яких належать ці поняття. Вони є своєрідними засобами осмислення та усвідомлення феномена худож-ньо-творчого процесу.

Поняття “художня епоха” варто інтерпретувати як конкретно-історичний етап розвитку мистецтва, що безпосередньо пов’язаний із суспільно-історичною добою. Художня епоха містить “художні напрями”, що об’єднують митців, які, спираючись на спільні естетичні принципи, через особливості “індивідуального стилю”, які ототожнюють в даному випадку із конкретним методом літератури, осмис-люють і відображають дійсність у конкретно-чуттєвих образах [37, 226-231].

Отже, слід чітко розмежовувати такі поняття:

Художня епоха ? це найзагальніше поняття, що вміщає в собі різноманітні художні напрями (причому, кожній епосі належать свої напрями). А поняття “художній напрям” включає поняття “художній метод”, що є вужчим за нього.

Отже, художній метод ? це сукупність принципів ідейно-художнього пізнання та образного відтворення світу, спосіб осягнення дійсності засобами мистецтва. Кожний художній метод має відповідний літературний напрям. Напрям користується певним методом, заснованим на ньому [91].
     Літературний напрям ? це конкретно-історичне втілення художнього методу, що проявляє себе в ідейно-естетичній спільності групи письменників у певний період часу. Літературний напрям є своєрідним синтезом (поєднанням) художнього методу та індивідуального стилю письменника. Категорія напряму передбачає об’єднання митців на основі єдиного методу, а також певну схожість індивідуальних стилів. Кожному літературному напрямові відповідає сукупність творів, які мають спільні, характерні риси. У межах одного літературного періоду може виступати кілька літературних напрямів, наприклад, у Просвітництві ? класицизм, рококо, сентименталізм. Назва домінантного (провідного) напряму нерідко стає назвою цілого періоду, а його часові межі ? межами періоду. Літературні напрями можуть мати складові частини. Ці