Варто зазначити, що інтродуктивна ретроспекція відіграє неабияку роль в розкритті характерів. На нашу думку, саме перший спогад, що виринає в пам’яті при згадці про ту, чи іншу людину, розкриває чи не найточніше її суть, специфічність і свідчить про ставлення до цієї людини власника (чи власників) спогаду. Невипадково, перше, про що згадують Руперт і Хільда ? це той факт, що Джуліус працював над розробкою біологічної зброї: “You were all praising Julius for chucking it. I blame him for ever getting involved in it” [88, 12]. Це миттєве повернення в минуле свідчить як про гострий розум Джуліуса, так і про відсутність певних моральних якостей. Для нього життя і доля інших людей не являють собою особливої цінності.

Цей спогад наштовхує Фостерів на подальші роздуми, серед яких знаходимо проспекцію (прогнозувальну). Герої, як і читач, ще не здогадуються про події, які матимуть місце в майбутньому, але які із самого початку відомі творцеві вигаданого світу. У діалозі Руперта і Хільди проспекція присутня в двох реченнях. Одне з них належить Руперту: “Anyway I suppose it’s better to paralyse people temporily than to blow them to pieces.” А інше є реплікою Хільди: “I think I’d rather be cleanly blown up” [88, 12]. Обидві ці репліки стосуються Джуліуса, як сили, від якої йтиме загроза, так і Фостерів, які стануть жертвами. Таким чином, вже від самого початку читач відчуває напругу, якась небезпека нависає в повітрі, і ця небезпека йде від загадкового Джуліуса. Однак герої ще не здогадуються про неї, хоча на підсвідомому рівні, щось вже непокоїть їх. А зброєю, якою скористається Джуліус буде не бактеріальна, а психологічна.

Іншою інтродуктивною ретроспекцією в цьому розділі є спогад про Морган (як наступна ланка, що пов’язана з Джуліусом Кінгом). Цей спогад був викликаний згадкою про коледж у Південній Кароліні, в якому Морган і Джуліус зустрілися:

“Dibbins College. It’s written on my heart.”

“Because of Morgan.”

“Yes…” [88, 12-13].

Ця ретроспекція об’єднує в собі риси не тільки інтродуктивної, але й ремінісцентної, коли герої поринають у спогади про минуле у зв’язку з якоюсь асоціацією з теперішнього. “Dibbins College” не просто викликає у Хільди спогад про Морган, він також асоціюється з тим, що довелося пережити і їй, але, особливо, її сестрі. Цей приклад яскраво показує характерний для ремінісцентної ретроспекції зв’язок теперішнього з минулим, адже душевні рани так і не загоїлися, хоч і минуло з того часу три роки.

Цей спогад вперше вводить в текстуальний світ роману ще одну його героїню, а далі ряд спогадів (кумулятивні ретроспекції) розкривають її характер.

За допомогою інтродуктивної ретроспекції в цьому розділі Мердок вводить всіх головних персонажів роману: ми знайомимося з Талісом і формуємо початкове враження про його подружнє життя з Морган, з Акселом (дізнаємося яким чином пов’язані між собою Руперт, Джуліус та Аксел, і дізнаємося про нетрадиційну орієнтацію Аксела) та отримуємо певну інформацію про Саймона, Пітера і Леонардо.

Фігурація імен цих героїв в діалозі Фостерів не містить ніякого підґрунтя, яке б дозволило робити певні судження стосовно їх характерів, чи внутрішніх переживань. Тільки перші спогади про них індивідуалізують їх, дозволяють робити читачу свої висновки:

“I suppose he reckoned that was still her home!”

“Pathetic. But I felt it was rather thoughtless of him really.”

“Or thoughtful” [88, 14].

Саме читач на основі таких спогадів про минулі події вирішує, чи є Таліс людиною, що розсудливо мислить, чи, навпаки, нездатен адекватно оцінювати реальність.

Кумулятивними ретроспекціями є згадки про померлу сестру Таліса. Вони розкривають таку рису його характеру як чутливість.

Згадка про батьків Руперта і Саймона [88, 30] теж є дуже важливою, оскільки пояснює прив’язаність Саймона до брата, і те, як смерть матері, а пізніше й батька вплинула на формування характеру хлопця. Саме тому, Саймон так клопітливо ставиться до своїх стосунків, і прагне буть-що зберегти свою (хоч і не традиційну) сім’ю. А Руперт, відчуваючи обов’язок перед своїм молодшим братом, старався заміняти йому і матір, і батька. І це почуття наставника, опікуна не покидало його протягом всього життя. Він прагнув допомагати всім, не з’ясовуючи чи потрібна була його допомога іншим, і чи дійсно було йому під силу допомогти їм.

Домінуючими в романі є кумулятивні ретроспекції, що пов’язано із задумом автора зобразити еволюцію внутрішнього стану героїв.

Завдяки подачі інформації “окремими квантами” ці ретроспекції допомагають проаналізувати відносини між героями, а також прослідкувати зміни, як у їх внутрішньому світі, так і у відношенні один до одного (причини відчуження Пітера і його несприйняття сучасного світу, причини руйнації відносин Морган і Таліса, складність її відносин з Джуліусом, перетворення шлюбу Руперта і Хільди на механізм, правила Аксела та інше).

В романі багато кумулятивних ретроспекцій, що стосуються любовного трикутника Таліс-Морган-Джуліус. У своїй розмові з Хільдою Морган, немов би перестрибує із одного спогаду на інший, але фрагмент за фрагментом вимальовується загальна картина тієї ситуації, яка так і залишилася нерозв’язаною в зображуваному письменницею часі. Спогади Морган дозволяють порівняти її життя з Талісом і з Джуліусом та обох чоловіків.

Джуліус, наприклад, має неабиякий вплив на людей і користується ним для досягнення своїх цілей:

“…Morgan, did you leave Julius or did he leave you?”

“Well, literally I left Julius, but