Більше того, природа і вигляд вулиці були, неначе відображенням внутрішнього стану Морган, і теж пророкували крах: “She panted along between houses which were stripped and wrenched and torn, where people sat silently on doorsteps and waited. The horror, the horror of the world… The sky was darkening now as the deep yellow was slowly suffused with black. She was gasping for breath and tears like sharp points pricked her straining eyes” [88, ].

В такому стані Морган прийшла до Таліса. І знову розчарування ? вона не застала його. І саме в цей момент вона знову згадала про дитину, яка могла стати порятунком для неї: “The child, thought Morgan, the child might have existed. It would have been a few months old. It might have been the solution to everything. Why had she not understood what a terrible thing it was to deprive that child of life” [88, 332]?

Бачимо, всі ці три приклади відновлювальної ретроспекції об’єднані єдиним спогадом ? абортом. Однак, вони несуть різне художнє і психологічне навантаження. У кожному з трьох випадків передаються різні почуття тих, кого ця подія стосується (чи то бажання дошкулити, чи то біль, чи розпач). Однак, вони відкривають один момент із життя героїні, який без сумніву мав негативний плив на її душевний стан, і пояснює чимало в її поведінці в теперішньому.

Метанаративні, або інклюзивні ретроспекції в романі представлені листами героїв, згадками про книги і праці, над якими вони працювали (“Marx and de Taqueville” (Tallis), “Glossematics” (Morgan), згадками про газети (“The Standard”, “The Times”), a також назвами місць і вулиць, що пов’язані з їх спогадами.

Спогад Морган про “The Standard” не лише виконує основну функцію метанаративної ретроспекції (створення достовірності зображуваних епізодів), а також несе своєрідне психологічне навантаження: “It was nice to see the old Evening Standard again, though I’m a bit out of date with the scrip cartoons” [88, 54]. Для Морган це не просто газета, це її Англія, її домівка, місце, в якому вона сподівається знайти душевний спокій і безпеку.

Останній вид ретроспекцій, які прослідковуємо в творі ? це ремінісцентні ретроспекції. Оскільки ці ретроспекції асоціативно пов’язані з теперішнім, вони забезпечують каузальні зв’язки з ним минулого.

Ременісцентні ретроспекції, як ніякі інші, передають внутрішні переживання героїв, розкривають їхню сутність, поглиблюють психологічний аналіз персонажів.

Наприклад, на душевний спокій Морган вплинули старі речі в будинку Таліса. Вони викликали неоднозначні почуття, нагадали про ті дні, коли вони з Талісом жили разом. І перше слово, щоб описати її стан в той час було “нещастя” (unhappiness): “She began to look around her at the other things and felt with a sick jerk the appalling reality of the past. All those tins of pate and jellied chicken and dressed crab… And those awful nightmarish cardboard boxes… Dresses, skirts, shoes, even hats… They reminded her of what she now knew she had forgotten: the special smell of her unhappiness with Tallis before she even knew that Julius existed” [88, 87]. Чи було це таки нещастя? Вона не знала, розуміла тільки, що колись вона його любила, і любов ця була дивною, але вона була… “She had loved Tallis once. He had utterly pierced her with that agony of protective tenderness, with his quite peculiar unleavableness. And he had exalted her somehow, made her feel that she loved him with the best of herself” [88, 88].

Дана ремінісцентна ретроспекція дозволяє робити певні висновки про спільне життя Морган і Таліса, а також про особистість самого Таліса.

Намисто з бурштину у Морган асоціюється з розривом з Талісом і певною мірою символізує характер їх відносин: “The tail of the necklace emerged from under some yellowed tissue paper. Morgan stooped to pull it out. She remembered the clasp had broken and Tallis had said he’d mend it. He liked mending things for her. She recalled the scene in the kitchen… That must have been the evening when she told him she was going to America. The necklace somehow associated with her departure. She had been a little defiant, Tallis rather silent… She left England soon after. And he had not mended the necklace” [88, 88].

Ще одна важлива ретроспекція пов’язана із тату на руці в Джуліуса. Виявилося, це не просто тату ? а знак нелюдського приниження, мук і терпіння. Знак, який залишиться назавжди: “Julius’s shirt sleeves were rolled up to the elbow. Just above the elbow something was visible upon his arm. Tallis took hold of Julius’s wrist with one hand and with the other rolled the sleeve back a little further. There was a blue tattoo mark, a number inscribed in a