Формульну проспекцію знаходимо в наступних рядках: “What puzzled Simon was that the distress occasioned by Peter seemed now somehow to be attaching itself to Julius, as if Julius were its real source” [88, 186]. Дана проспекція відноситься до часу переживаного і використання умовного способу свідчить про переживання Саймона, його страхи і припущення, які зрештою реалізуються в майбутньому.

Прикладом дубітарної пропекції можуть послужити наступні слова Саймона: “Would fecklessness and muddle one day lead him to make a fatal mistake? Could there be a fatal mistake?” [88, 182]. Саймон чи не найчутливіший персонаж роману, і саме йому належить більшість внутрішніх монологів, в яких яскраво виражені його переживання. І в більшості з них ми знаходимо проспекції.

Сон можна також розглядати як проспекцію, виражену онейроїдом (“онейроїд” (гр. oneiros ? сновидіння) ? чудернацька суміш фрагментів відображення реального світу і яскравих фантастичних уявлень, подібно до того, як це відбувається уві сні [92]).

В 13 главі Саймон побачив сон: “My mother has led me to my father’s grave. Yet that cannot be. My father was cremated. Would he be lying like this in his clothes underneath a pile of ashes? … Simon fell on his knees and dug. He dug his way up the recumbent body, clawing the cold sticky ash away frantically with his hand. He dreaded to uncover the face which his digging fingers were now touching. He brushed the ash aside. The dead face was that of Rupert…” [88, 167-168]. Загрозливий характер сну створює напругу. Розв’язка наступає в кінці роману, коли тіло Руперта знаходять в басейні. Цей сон сниться саме Саймону. Мердок вибрала цього героя невипадково. Адже він був першим, хто знав всю правду і хто міг зупинити хитромудрий механізм, запущений Джуліусом.

Отже, можна зробити висновок, що для цього романа характерним є поглиблений психологізм і наявність такої кількості ретроспекцій і проспекцій підсилює цю його рису. Прогалини у знаннях читача заповнюються ремінісцентними, кумулятивними, метанаративними, інтродуктивними та відновлювальними ретроспекціями. Проспекція також виконує важливі текстотвірні функції – створює текстуальну напругу – саспенс (проспекція зображувана) і поглиблює характеризацію персонажа (проспекція переживана). Таким чином, авторка використовує весь спектр засобів на позначення художнього часу в романі, які в поєднанні та взаємодоповненні відображають різні настрої героїв та зміни у їхньому внутрішньому світі.

3.3. Роль деталей в розкритті характерів і відносин героїв

В романі “Досить гідна поразка” Айріс Мердок, використовуючи деталі різного виду, створила яскраву картинку моральних недоліків і недосконалості людей і суспільства в цілому.

Досліджуваний роман багатий на художні деталі, оскільки вони забезпечують економність та лаконічність стилю письменниці. Саме цього вимагає структура твору з характерною для неї драматизацією і певною кінематографічністю прози.

Відомо, що художня деталь ? це засіб словесного та малярського мистецтва, якому властива особлива змістова наповненість, символічна зарядженість, важлива композиційна та характерологічна функція [94]. В романі “Досить гідна поразка” через деталь значною мірою виявляється спосіб художнього мислення письменниці, здатність Мердок вихопити з-поміж безлічі речей чи явищ таке, що у сконцентрованому, спресованому вигляді економно і з великою експресивністю дає змогу виразити авторську ідею. Письменниця сумлінно і дуже детально описує пейзажі, будинки і квартири, її проникливий погляд не оминає ані орнаменту на рушничку у ванній кімнаті, ані дрібних статуеток на полиці у вітальні ? всього того, що розкриває характер її героїв, передає їх внутрішній світ.

Традиційно виділяють п’ять видів деталей: характерологічну, уточнюючу, описову, імплікуючу і натуралістичну. Айріс Мердок вживає практично всі ці види деталей.

Характерологічну деталь письменниця використовує в описах зовнішності або поведінки героїв. Часто такою деталлю може бути лише одне слово чи фраза, але саме вони допомагають автору майстерно передати ту чи іншу рису характеру персонажа. Наприклад, м’якість і жіночність Хільди Мердок виражає словами “a plumper angel” [88, 11] та “the famous angel-look” [88, 43]. Ці деталі стосуються не тільки зовнішності, але й характеру героїні. Морган, навпаки, не вистачало ніжності і жіночності: “Morgan was the handsome one now” [88, 49] . І про це свідчить вжите Мердок слово “handsome”, яке якраз виключає жіночність.

Характерологічною деталлю в описі зовнішності Джуліуса є його очі. Мердок надає їм неприродного фіолетового відтінку: “At this moment… they appeared to be violet, but that must be an allusion” [88, 9]. Очі такого кольору свідчать про незвичайність, навіть надприродність їх власника. Водночас, вони, неначе, повідомляють про незрозумілу небезпеку, що йде від цієї людини. Kожного разу, коли вони набувають такого кольору, Джуліус веде якусь гру: закидає зерно сумніву в душу Аксела щодо вірності Саймона, потім і в душу Хільди щодо Руперта (“She… looked into the very dark brown almost black violet velvety eyes” [88, 346]), “перевіряє” стійкість Саймона і свій вплив на хлопця (“He was wearing a midnight blue velvet evening jacket which… brought out the violet light in his dark eyes” [88, 370]).

Айріс Мердок використовує характерологічну деталь з метою розкрити як характери персонажів, так і відносини між ними, а також для пояснення їхньої поведінки. Мердок звертає увагу на те, що тримати почуття в собі стає цілим мистецтвом для британців, іронічно називаючи таку здатність талантом: “What a remarkable talent English people have for hiding their feelings” [88, 367]. За