Варто зазначити, що в досліджуваному романі між пейзажем і внутрішнім світом героїв простежується взаємозалежність: образи природи впливають на настрій, емоційний стан героїв, розвиток їхніх почуттів, і навпаки, внутрішній світ персонажа і вся гама його почуттів виражається через описи і сприйняття картин природи.

В романі “Досить гідна поразка” пейзажі можна об’єднати в такі пейзажні групи: 1) пейзаж, як відбиток людських почуттів, настрою; 2) людина і природа, що складають нерозривне ціле і сприймаються як частки єдиного організму; 3) пейзаж, що виконує сюжетно-композиційну роль.

Яскравим прикладом першої групи пейзажів роману є епізод, коли Морган, емоційно виснажена переживаннями через спогади про зроблений аборт, шукає підтримки в Таліса. Не зумівши врятувати голуба із пастки-метро, загубивши сумочку, вона, відчуваючи себе безпомічною, безпорадною, мчить до домівки свого чоловіка. Майстерно змальовує Мердок вулицю, яку бачить Морган ? та ж сама пустота і самотність, що й в душі її героїні: “She panted along between houses which were stripped and wrenched and torn, where people sat silently on doorsteps and waited. The horror, the horror of the world” [88, 331]. З кожним словом, картина, яку зображає письменниця, все зловісніша і вводить читача в стан відчаю і безвиході, в якому знаходиться героїня. Дієприкметники, які використовує Мердок, мають на меті збільшити емоційну напругу і вона досягає цього шляхом їх правильного підбору і розміщенням відповідно за збільшенням емоційної забарвленості і насиченості: “stripped” ? “wrenched” ? “torn”. Будинкам Мердок надає ознак живих істот, які страждають, і які приречені на ці страждання вже самим своїм існуванням, як і люди, які не мають іншого вибору, окрім як мовчки чекати на страждання, які готує їм доля. Внутрішні конфлікти, суперечності, врешті-решт, докори сумління зробили й Морган такою: беззахисною, обдертою і голою, як будинки, є душа Морган.

Стан душі Морган розкрито через стан природи в наступному абзаці: “A few huge drops of rain fell, hitting the houses, clattering like pebbles onto roofs and windows. A sudden coolness began to sway through the heavy yellow air” [88, ]. Вона була самотньою, залишеною один на один із своїми спогадами-докорами, які болюче “били” по її змученому серцю, як краплі дощу по дахах і вікнах будинків. А ще було нестримно холодно від самотності, бо не було поруч тих, хто б могли зігріти любов’ю виснажене серце ? ані дитини, яку вона безжально вбила абортом, ані Таліса, якого покинула заради того, хто не кохав її.

Наступний приклад відноситься до категорії “людина і природа як єдине ціле”: “The sky was darkening now as the deep yellow was slowly suffused with black. She was gasping for breath and tears like sharp points pricked her straining eyes” [88, 1]. І в природі, і в душі Морган насувається буря. Людина і природа зливаються в єдине ціле.

Опис саду і будинку Фостерві виконує своєрідну сюжетотворчу роль, оскільки відображає внутрішню напругу між членами сім’ї Фостерів, що передається, певним чином, на сад і дім, які, неначе, передчувають щось невідворотнє і жахливе, що ось-ось має статися: “The garden was luminous with a heavy apricotish evening light, clear and faintly menacing. The house felt hollow and meaningless and sad, like an empty house” [88, ]. З цього моменту стан неспокою і напруги не покидає героїв. Підозри і недовіра приводять біду в їх дім. Наведений приклад є початком, своєрідною точкою відліку, що заведе механізм, який зруйнує цю “ідеальну” сім’ю. “There must be some way to halt the destruction, to switch off the machine” [88, ]. Однак звичайна людська гордість і самолюбство завадять героям зупинити “руйнівний механізм”.

Дізнавшись, про нібито зраду Руперта, Хільда мовчки страждає, а коли дає зрозуміти чоловіку, що вона знає все, не бажає вислухати його пояснень, і просто тікає від проблеми. Для Руперта ця втеча є рівносильною смерті ? час зупинився, нічого не існує без Хільди: “The sun had stopped shining and the garden was darkening, full of dark brown somber light” [88, 380]. В цій частині роману внутрішні переживання героїв виражаються саме через описи природи. Мердок не дає прямих характеристик та оцінок стану героїв, але завдяки описам природи в тій чи іншій ситуації читач має змогу зрозуміти, що саме, і на скільки глибоко хвилює персонажів роману.

Пейзажем, що втілює кульмінаційний момент цієї частини твору, є наступний: “A little rain was falling and the wind was beating the roses against the trellis. Wet rose petals adhered to the pavement in a design of heart-shaped pink and white blobs… all is changed. Only the house does not know it yet” [88, ]. Будинок “не знав”, що Руперт був мертвим. Нічого не змінилося, життя йшло далі: падав дощ і вітер зривав пелюсточки троянд. Вони з легкістю падали додолу, як і з легкістю обірвалося життя Руперта. Він не зміг пережити бурю життя і поруч не було нікого, хто б допоміг, тому, як і той пелюсток, він відірвався від дерева життя. Ця смерть була платою за гордість, пиху, самовпевненість і байдужість не лише власне самого Руперта, але й всіх інших героїв.

3.5. Роль художніх засобів у романі

Айріс Мердок представляє традицію філософських