Характерними для роману є контрастність і протистояння основних філософсько-моральних понять: добра і зла, необхідності і власного вибору, кохання та егоїзму, матеріального і духовного, абстрактного і конкретного. Важливе значення для створення потрібного тону, атмосфери та колориту відіграють саме виражальні засоби, оскільки Мердок передає своє відношення імпліцитно. Тропи особливо часто використовуються письменницею, коли йдеться про роздуми героїв, їхні підсвідомі протиріччя, внутрішній стан, коли важливо передати суперечливі почуття, вагання так, щоб читач побачив в них щось знайоме, таке, що бачив, відчував і переживав сам. Виражальні засоби створюють потрібні асоціації, що служать своєрідним містком до розуміння героїв і їх світів читачем.

Часто поняття, за допомогою яких зображуються ті чи інші пориви, емоції героїв (біль, радість, горе, страх), Мердок передає через образи природи, природних явищ. Цим письменниця досягає особливої виразності образів у романі, не переказуючи, а показуючи почуття, матеріалізуючи їх.

В одному із своїх інтерв’ю Мердок сказала, що “існує ідеальний філософський стиль, що відзначається специфічною недвозначною простотою та строгістю ? аскетичний, позбавлений самовдоволення, безпристрасний стиль” (“there is an ideal philosophical style, which has a special unambiguous plainness and hardness about it, an austere unselfish candid style”), а ще додала, що “письменник зумисне залишає місце для уяви читача. Філософ же не повинен цього робити” (“the literary writer deliberately leaves space for his reader to play in. The philosopher must not leave any space”) [75, 123]. Тому в художньому творі письменниця часто звертається до уяви свого читача, використовуючи різноманітні художні засоби: метафори, епітети, порівняння, оксюморони, алюзії.

У романі налічується 145 епітетів, 59 порівнянь, 257 метафор, кілька оксюморонів і зевгм, є випадки іронії. Вони розкривають усю глибину внутрішніх протиріч і переживань героїв, роблять твір багатоплановим і експресивним. Роман “Досить гідна поразка” відзначається своєю метафоричністю (про це свідчить навіть кількість метафор ? їх найбільше з-поміж інших стилістичних засобів). Вони надають образам глибини та емоційності, допомагають зрозуміти складність тієї, чи іншої ситуації для героїв, або показують її абсурдність. За допомогою метафор Мердок передає внутрішні переживання своїх персонажів, розкриває їх характери.

Загалом, метафори роману можна поділити на три групи:

1) ті, що описують інтер’єр домівок, або явища природи ? “walls festooned with cobwebs” [88, 69], “the sink was piled with leaning towers of dirty dishes” [88, 68], “rows of unreal shimmering houses seemed to conceal something quite else, some more than Saharan desolation” [book, 157], “a dry smell of grass tickled in the nose” [88, 184], “the sun seems for a time to rinse the city and make it silvery and hollow and clean” [88, 251], “a sudden coolness began to sway through the heavy yellow air” [88, 332]. Важливо зазначити, що Мердок зображає людину в тісній єдності з природою, тому описи природи (а також й інтер’єру) дуже часто передають внутрішній стан героїв.

Щоб показати єдність природи і людини, нерозділеність людини і її оточення Мердок вдається до персоніфікацій: “she panted along between the houses which were stripped and wrenched and torn” [88, 331], “they became menacing and deep, tall mahogany bookcases” [88, 167], “some of them (bottles) contained weird formations resembling human organs preserved in tubes…some of them seemed at once to develop legs and scuttled about near his feet until he kicked them away. They squealed not with pain but with derision” [88, 279].

2) ті, що розкривають внутрішній стан персонажів ? “you can smell the dark”[88, 93], “terrible air of suffering” [88, 120], “the special smell of her unhappiness” [88, 121], “people hurried past her, shadows with anxious vague eyes” [88, 327], “her tongue was leaden and a sort of large bright humming electric silence all about her held her motionless and wordless” [88, 329]. За допомогою таких метафор авторка підсилює психологічний аспект твору, робить його більш емоційно насиченим.

3) ті, що передають полярні поняття (добро і зло, наприклад), піднімають в романі проблеми вибору, відповідальності за нього, неминучості (долі) ? “iron hand of destiny” [88, 83], “Julius… particular manifestation of the demon” [88, 159], “Can one shield another from evil and if so must the shield itself grow dark?” [88, 209], “He saw now with a coldness which really did chill his heart what the difficulties were likely to be” [88, 254], “there was a deep blackness near her into which she might fall” [88, 329]. Ці метафори стимулюють уяву читача, створюють напругу та атмосферу таємничості у творі, допомагають розкрити філософський аспект роману.

Наступним художнім засобом за чисельністю після метафор в романі є епітети. Оскільки епітет – це стилістичний засіб, який підкреслює якусь певну рису людини, речі, ідеї чи явища, як вигаданих, так і реальних, вони найчастіше зустрічаються в описах і через них виражаються емоції героїв. Епітети в романі характеризуються влучністю та інформативністю. Письменниця прагне лаконічності і точності викладу, однак ні в якому разі не втрачає образності і яскравості своїх образів.

Епітети в