Однією з основних проблем в досліджуваному романі є проблема необхідності і випадковості в житті людини та проблеми свободи особистості і свободи вибору (характерні для екзистенціалізму). Ці проблеми розкриваються за допомогою таких антитез: “порядок ? свобода”, “факт ? вигадка”, “система ? випадок”. Антитеза “порядок ? свобода” відображається в ситуаціях та конфліктах роману, які регулюються і створюються суспільством і суспільною думкою про основні моральні принципи, якими повинні керуватися люди. Ці принципи відносяться до уявлень про сім’ю і сімейне життя, виховання дітей та освіту, кохання і дружбу. Одні з героїв підкоряються цьому порядку і усталеним нормам, інші вибирають свободу, а отже, протест. Наприклад, сім’я Аксела і Саймона вже сама по собі є своєрідним протестом проти норм суспільства. Але навіть порушуючи норми суспільства, Аксел намагається встановлювати правила, що обмежують свободу Саймона, який не знаходить в собі сили на протест і страждає. Для Пітера ? свобода вища за правила (в його випадку правила ? це сімейні цінності). Протест Пітера проти суспільства матерії мовчазний, навіть апатичний. Вибір Саймона ? покора, що приносить страждання, вибір Пітера ? протест, свобода, але і він страждає.

Антитеза “факт ? вигадка” представлена листуванням Руперта і Морган, яке виступає як факт, оскільки реально існує і обоє отримують листи. І водночас, є вигадкою, ілюзією, оскільки заводить героїв в оману (листи були написані раніше і для інших людей). Цей фарс створює Джуліус, але лише егоїзм і самозакоханість Морган, Руперта і Хільди дають йому розвиток і перетворюють їх на найслухняніших маріонеток. Ця фатальна і абсурдна ситуація виникає через хибний вибір героїв, які не здатні і не намагаються порозумітися.

Антитеза “система ? випадок” відображає проблему необхідності і випадковості в житті людини в досліджуваному романі. Ситуації, в яких опиняються герої, видаються хаотичним сплетінням і нанизуванням на сюжетний стрижень роману доленосних випадків. Здається, складними і хитромудрими перипетіями, що відбуваються у їхньому житті, керує якась незбагненна вища сила ? Доля. Але в той же час Мердок показує, що все в житті людини відбувається, ніби, випадково, але водночас і з волі самих людей і людей, що їх оточують. При цьому, Доля сприймається письменницею як щось необхідне і неминуче, але вона дає зрозуміти, що Долю створюють самі люди, коли приймають певні рішення, роблять свій власний вибір.

Цікавим є образ Джуліуса, що представляє систему (необхідність) в романі. Він сприймає себе як силу, що здатна все розставляти на свої місця і вирішувати долі інших. Він доводить, зруйнувавши довіру в сім’ї Фостерів, що не існує міцних стосунків, і що люди, насправді, не такі, якими видаються. Однак і він виявляється не всесильним. Його самовпевненість і самовдоволеність завадили усвідомити просту річ, що не все можна спланувати і розрахувати, а життям людини керує якась вища сила, яка є могутнішою за будь-які інтриги, плани та маніпуляції навіть найрозумніших і найхитріших з людей. Таким чином, в романі ми спостерігаємо відсутність причинно-наслідкових зв’язків ? герої очікують одні наслідки, а життя приносить інші.

Ситуації, в яких опиняються герої завдяки їх вибору, вибору Джуліуса і волею долі є абсурдними ? безпідставні страждання, підозри, нерозуміння, втечі від проблем, а в результаті ? відчай, самотність, страх, самогубство. Абсурд є центральною проблемою роману, до якої зводяться всі інші, і ще однією рисою, що підтверджує його екзистенціальний характер. Героями абсурду в романі можна вважати Морган і Таліса. Їхнє життя перетворилося на суцільний хаос, з якого вони шукають вихід. Їх пошуки є хоча й активними, але марними. Вони ще більше заплутуються. Вони обоє зазнають поразку за поразкою.

Однією із ключових філософських проблем роману є проблема добра і зла. Зображуючи протистояння добра і зла, Мердок імпліцитно висловлює думку про те, що егоїзм ? перешкода на шляху до добра. Егоїзм, гордість, самовпевненість і самовдоволеність ведуть до відчуження, нездатності зрозуміти інших, а значить і творити добро. Ці філософські ідеї розкриваються через образи Руперта і Хільди, які були еталоном моральності для свого оточення. Зло в романі уособлює Джуліус. Одним із героїв роману висловлюється думка про те, що Добро ? це Бог, і щоб бути дійсно безкорисливим треба бути Богом, а це неможливо. Тому в романі перемагає Зло, а Добро зазнає поразки, хоча і приймає її з гідністю.

Пошуки власного “я” і сенсу свого існування, що властиві всім героям роману, є основою філософії екзистенціалізму. У романі “Досить гідна поразка” Мердок зображує особливий світ і свідомість сучасної людини, яка постійно перебуває у пошуках себе та моральних істин, що допоможуть їй або протистояти абсурдності життя, або пристосуватися і жити в ній. Однак, за словами Сартра, батька екзистенціалізму в літературі, істини серед нас немає ? двоїстість і суперечність оточують нас і ми ховаємося від самих себе.

Як і в інших екзистенціалістських романах егоїзм і прагнення особистої свободи веде до відчуження, нездатності порозумітися. Цю проблему яскраво демонструють взаємовідносини Руперта і Хільди з власним сином та між собою з моменту початку експеримента Джуліуса. Відчуження Хільди і Руперта з вихідною точкою