Важливо зазначити, що методи не є усталеними формами. Вони співіснують, взаємопроникають, збагачують один одного. Різні художні методи можуть поєднуватися і в окремому літе-ратурному напрямі, і в індивідуальному стилі письменника. Категорія методу покликана допомогти дослідникові у вив-ченні творчості окремих авторів, напрямів та епох, на-близитися до розуміння закономірностей і парадоксів літе-ратурного розвитку.

Розділ 2

проблематика роману

2.1. Проблема добра і зла

Дія роману “Досить гідна поразка” відбувається в кінці шістдесятих ? початку сімдесятих, які характеризуються кризою суспільства споживання і тотальним протестом молоді проти старшого покоління.

Сюжетним стержнем роману є “експеримент”, який проводить відомий вчений-біолог Джуліус Кінг над своїми друзями. Кінг стверджує, що в кожної людини вистачає недоліків і слабинок, і, граючи на них, вмілий маніпулятор може добитися будь-чого, наприклад, зруйнувати, здавалося б, надзвичайно міцні стосунки. Переконавшись в правильності своєї теорії, Джуліус Кінг готовий змилосердитися над своїми маріонетками. Але виявляється, що экспериментатор не всесильний. Життя складніше теорії, а люди ? інколи слабші, а інколи сильніші, ніж думалось.

Роман, безумовно, відзначається глибоким філософським змістом. Великий вплив на формування світогляду Мердок мали Вітгенштейн, Сартр, Вайль та особливо Платон, строгістю і чіткістю суджень якого вона завжди захоплювалася. Пізніше письменниця звертається до ширшого кола філософських і навіть релігійних ідей, і однією з центральних проблем в багатьох її романах стає проблема добра і зла, боротьби темної сторони людського єства з тим світлим і чистим, що ще не втратилося в дорозі життя. Таку боротьбу цих двох начал ми спостерігаємо в досліджуваному романі. В кінці кожної битви, чи протистояння є переможці і переможені. Мердок вже самою назвою роману говорить про поразку, але поразку гідну, цим самим зацікавлюючи читача дізнатися хто переміг, і якою була ціна перемоги чи, cкоріше, поразки.

Роман “Досить гідна поразка” належить до романів, написаних Айріс Мердок в 70-х роках. Проблеми, які порушувала письменниця раніше ( в 50-х роках) морального і етичного характеру, залишаються в центрі уваги і надалі, але якщо тоді вони належали до суто “мердівського світу” і вирішувались в його площині, то тепер авторка переносить їх в реальний світ і зіштовхує своїх героїв із абсурдністю цього реального світу, в якому будь-який вибір не може змінити долю, а межа між добром і злом проведена пунктирною лінією, яка подекуди і зовсім зникає. З намаганням визначити основні етичні та естетичні цінності через розкриття проблеми добра і зла, та споконвічної боротьби цих антитез зустрічаємося і в досліджуваному романі.

Мердок піднімає у творі дуже неоднозначні питання ? що означає бути добрим і яка основна і необхідна умова добропорядного і чесного життя? Крім того, вона прагне показати різницю між намаганням людини бути доброю і реальними добрими вчинками. Насамперед, цю різницю можна прослідкувати на прикладі сім’ї Фостерів, особливо Руперта. Цей герой був еталоном добропорядної і високоморальної людини. Таким, його сприймали більшість героїв. Його дружина і її сестра Морган, наприклад, постійно ним захоплювалися: “You are such a wise person, Rupert. You have so much instinctive wisdom and goodness of heart” [88, 27]. Інші сприймали це як факт ? Аксел, Саймон і Пітер, як і сам Руперт. Йому подобалося бути ідеалом для них, і він свято вірив, що він таким є: “Was it true that he believed himself to be virtuous? Well, why should he not believe that he had certain qualities of truthfulness and generosity and certain standards of decent behaviour?” [88, ]. Джуліус же нещадно критикував його моральні принципи і занадто книжну, віддалену від реальності життєву позицію: “How wonderfully you illustrate the unreality of time” [88, 220]. Він бачив Рупертів егоїзм і його добречеснiсть була для нього лише ілюзією: “You may deny this too, but you feel very deeply persuaded that you are a virtuous man. You like to picture yourself as involved in a significant battle with self. You feel that you are upright and noble and generous, your life is orderly. You gain satisfaction from comparing yourself with others” [88, ]. Безумовно, Руперт намагався бути добрим (доброчесним), але Добро виявилось йому не під силу через те, що його основні принципи так і залишилися книжними (“…your world of good and evil is simply a consoling superstition” [88, ]), він не зумів підтвердити їх суттєвість у своєму життєвому випробуванні через власний егоїзм та самовпевненість: “Every man loves himself so astronomically more than he loves his neighbour. Anyone can be made to drop anyone” [88, ]. І Джуліус довів це твердження своїм екпериментом.

Таким чином, ідеал доброчесності Руперта був розвінчаний. А Руперт виявився заслабкою людиною, щоб пережити повний крах своїх переконань і нарешті визнати, що він звичайна людина з притаманними їй комплексами і слабкостями: “You are upset because your image of yourself is shaken and because Hilda’s image of you is shaken… You have expected too much of yourself, Rupert” [88, ]. Відстоюючи добро і моральні цінності, як могло здатися читачу на перший погляд, Руперт програв у цьому протистоянні, а програв тому, що не відповідав тому образу, який сам про себе склав.

Іншим образом, який, здавалося, можна було б віднести до тих, що представляють Добро в романі, є Хільда, дружина Руперта. Мердок неодноразово, описуючи цю героїню, то говорить про її ангельський погляд, то саму