Андрій Жураківський зайняв своє місце у місті, що сяє світлом і снігом серед тих, хто чекав на нього. Тільки невідомо чому, за текстом, ліричному героєві довелося стрибати вниз.

Нині модернізм сприймається як норма, загальноприйнята система культурних цінностей. Для філософії постмодерну характерний інтерпретативний розум (для філософії модерну законодавчий) з пошуком основ знань у повсякденно-побутовій практиці. Ніяких гарантій – пафос свідомості постмодерну. Людина більше ні в що не вірить, і їй уже нічим вірити. Філософія постмодерну відмовляється від понять – істина, сутність, причина. Вона спрямовується не на творення нового, а на переробку культури взагалі, не визнає закономірностей культуротворчих процесів.

Прозова творчість Андрія Жураківського з погляду ідейно-філософського знаходиться в рамцях постмодернізму. Але, водночас, знаходимо багато елементів, які спонукають характеризувати цю прозу як фантастичну.

1. 1. Фантастична літературна традиція

Фантастична течія української літератури, принаймні, якщо йдеться про минулі періоди, все ще становить велику білу пляму (одну з найбільших, які стоять перед нашим літературознавством), хоча актуальні зміни у світовій і в нашій літературі вже довший час вказують на важливість відкриття та адекватного відчитання саме цієї течії. Існування у нас фантастичної літературної традиції, звичайно, не є спірним, однак виникає питання хронологічних рамок, в межах яких вона справді існує як окрема літературна практика і в межах яких, відповідно, є виправданим її осмислення з літературно-історичного погляду. Це питання має засадничий характер і стосується не лише української літератури, тому цілком зрозуміло, що проблема літературно-історичного статусу фантастики становить одну з найважливіших тем, якими теоретична література про фантастику займалася впродовж минулих десятиріч. У цьому контексті можна виділити два основних погляди: згідно з одним, історія літературної фантастики починається щойно у ХVІІІ столітті, і про неї можна говорити лише від епохи Просвітництва, тобто від моменту, коли починає домінувати раціоналістична картина світу; згідно з другим, який виявляє себе все виразніше в новітніх дослідженнях, фантастичний дискурс переважно не пов`язаний із зовнішніми визначниками, ані з окремими епохами та стилями, і як специфічний вид літературного вираження існує від найдавніших часів до сьогодення (очевидно, що така позиція передбачає внутрішнє визначення фантастики, на рівні самої текстури).

Здається, що ближчим до істини є усе ж другий погляд, згідно з яким історія літературної фантастики починається тоді ж, коли й історія самої літератури. Бо якщо ми приймемо розуміння фантастичної літературної практики як такої, що продукує фантазми (симулякри), отже, як практику, протилежну за своєю суттю міметичній (так як це робив Платон у діалозі "Софіст", трактуючи phantastike i mimesis як два суттєво різні типи художньої творчості), тоді стає очевидним, що можливість її реалізації іманентна самій природі літературно-мистецького вираження, незалежно від домінуючих духовних течій і загальноприйнятої візії світу. Звичайно, подібне розуміння не має на увазі монолітності, статичності, незмінності феномена, про який ми говоримо. Навпаки, літературна фантастика (як і література взагалі)