У межах одного постмодерністського тексту відбувається не тільки перекодування різних стилів літератури, а й поєднання кодів, знаків різних мистецтв: інтертекстуальні відношення виявляються на рівні однорідних і різнорідних текстів. У філософії, філології й мистецтвознавстві останні десятиліття ХХ століття поряд з поняттям “інтертекстуальність” стало з’являться поняття “інтермедіальність” (О. Хансен-Леве). Досліджуючи можливості інтермедіального аналізу художнього тексту, Н. Тишуніна робить висновок про ефективність цього методу щодо літератури постмодерну. Однак подібна спроба не є цілком правомірною, оскільки постмодерністська інтертекстуальність має культурологічний характер (І. Скоропанова, О. Калашникова), а взаємодія кодів різних мистецтв є однією з особливостей інтертекстуальності постмодернізму.

У тотальній цитатності постмодерну багатьом дослідникам бачиться ознака занепаду культури (І. Хассан, Ч. Рассел, В. Куріцин). Постмодернізм оголосив “кінець часу”, але будь-який кінець дещо відкриває час після кінця (позначає самоіронію кінцевого) і виявляється лише черговим початком (М. Епштейн).

Вивчення постмодернізму вимагає пильної уваги вже тому, що прогнозування майбутнього багато в чому залежить від теорії перехідності. У цей період особливо актуальним є переосмислення відомих зразків, руйнування штампів, які призводять до закостенілості літератури й мистецтва в цілому. У перехідні періоди визначається система координат літератури майбутнього, а оскільки найважливішою властивістю постмодерністської поетики є інтертекстуальність, то саме її вивчення дозволить виявити ті контрпроцеси, які забезпечать формування нового в літературі.

Проза А. Жураківського характеризується інтертекстуальною природою. Інтертекстуальність у прозі письменника відтворена найрізноманітнішими формами (цитати, алюзії, ремінісценції, центон, паратекстуальність, архітекстуальність). Специфіку світобачення А. Жураківського розкриває гіпертекстуальність, що сполучає в собі всі названі вище форми інтертекстуальності. Пародійна гра відразу з кількома передтекстами / культурними кодами набуває у творах письменника форми пастишу.

В прозі А. Жураківського відбито міфосинкретичні структури мислення, які поєднують різні часи та простори. Використання алюзій на “Алісу в Країні Чудес” Л. Керрола в романі “Сателіти” дозволяє А. Жураківському сполучити три шари часу ? минуле, сьогодення і майбутнє ? вільно рухатися ними.

У творах письменника розмивається межа між реальністю і сновидінням, чому сприяє введення до творів знаків-символів буддизму (згідно з даосько-буддистською традицією все життя людини є сном, а смерть ? це пробудження від сну життя), алюзій   на   книгу   З. Фрейда   “Толкование  сновидений”,  що  відкрила  собою  ХХ століття, творів Х. Борхеса, “Учения дона Хуана” К. Кастанеди. Мотив сну входить до оповідань А. Жураківського з інтекстами з української народної казки.

Конструюючи картину світу, А. Жураківський оперує образами-знаками літератури, живопису, кіно з багатозначною семантикою. Уключаючи їх до контексту твору, письменник перекодовує їх через призму масової культури, наповнює новим змістом. Незважаючи на зовнішню різнополярність інтекстів, використовуваних А. Жураківським (наприклад, соц-арт і буддизм), вони підводяться письменником до загального знаменника, стають варіантами однієї структури, що відображають один одний.

Значну роль у моделюванні художньої реальності вже на ранньому етапі творчості письменника відіграє буддистський / дзен-буддистський дискурс. Картина світу в ряді оповідань набуває форми мандали, сакрального символу в буддизмі; замкнутий життєвий простір може бути осмислений як колесо сансари. Твори пройняті іменами, топонімами, символами, центральними положеннями буддизму (такими, як реінкарнація, порожнеча). Захопленість А. Жураківського буддизмом виявляється в сюрреалістичності його розповіді. Однак дзен-буддистський дискурс ще не може визначатися як домінанта.

Реальність у ранніх творах письменника в рамках постмодерністської парадигми мислиться як світ-текст, світ-сон, світ-комп’ютерна гра і має підкреслено симулятивний характер. Це замкнутий художній простір.

Основним видом інтертекстуальності в прозі А. Жураківського є мета/гіпертекстуальність.

Вихід за вузькі рамки жанру оповідання дозволяє письменнику включити в розповідь широкий культурний інтертекст. Як інтексти до повісті входять сюжети, мотиви й образи давньоєгипетських, шумеро-аккадських міфів, ключові ідеї, символи буддизму, образи-знаки, тексти масової культури (анекдоти, газетні та журнальні плітки), а також тексти музики, живопису, кіно.

У побудові роману «Сателіти», як і в оповіданнях, реалізується прийом побудови геральдичної конструкції: повість будується як алюзія на світ «Аліси в Країні Чудес». Звертання А. Жураківського до більшої жанрової форми – роману – дає можливість, зіставляючи дві культури, зробити акцент на безлічі “загальних” деталей, зруйнувати грань між ілюзією та реальністю, правдою і вимислом. Письменник проводить паралелі між давньоєгипетською іконографією і соцреалістичними зображеннями вождів, загальним виявляється і давньоєгипетський канон, відповідно до якого фігура божества зображувалася масштабніше за фігури схожих один на одного людей. Точки перетину простежуються між культом божества в Єгипті та поклонінням керівній верхівці в СРСР, центральним єгипетським культом фалоса і космічною промисловістю (ототожнення ракети із фалосом); в романі висвітлюється давньоєгипетська ідея безсмертя, яка реалізується в житті радянської людини як подвиг в ім’я Батьківщини. За допомогою інтертекстуальных відсилань А. Жураківський вибудовує страшну паралель між будівництвом пірамід, космічною промисловістю і Китайською стіною – як символами могутності, що будуються на людських кістках.

Однак роман А. Жураківського – це не лише сатира, у ній відбите постмодерністське сприйняття світу як фікції. Реальність симулятивна, вона має текстовий характер ? це гіперреальність. Відчуття її симулятивного характеру досягається періодичним включенням до розповіді сцен із кінофільмів, які фіксують наявність відсутньої  реальності.  Письменник  приводить  читача  до усвідомлення того, що світ – це лише чиясь думка (положення про думку в основі творіння бере початок із учення гностиків), існування світу підтримується лише вірою людей, і, таким чином, реальність розглядається як психічна реальність людини.

Роман А. Жураківського характеризується різноманітними формами