Ідеалістичні сторони світогляду Мопассана, його уява про таємну підступність та злість життя, розкладає людям пастки і пастки, підсилює наростаючу песимістичну інтонацію численної групи його розповідей. Обмовимося, втім, що і „веселі” розповіді Мопассана, веселі тільки на перший погляд, поряд із смішними ситуаціями частіше є хвилюючі проблеми. У цьому велика майстерність Мопассана. Яка забавна ситуація розповіді „В лісі”, але сміх Мопассана обертається гіркотою — гострою тугою його персонажів по молодості, що пішла, тугою за неправильно прожитому життю, відданій завжди гонитві на наживою. Центральне місце в новелістиці Мопассана займає тема любові. Письменник бачив в любові дорогоцінний дар приводи („Любов”), високе поетичне відчуття, яке пробуджує в людині його душевну красу — щирість, безкорисливість, готовність до самопожертвування, до подвигу. Прагнучи виправдати фізіологічні потреби людини, які лицемірно замовчувала чи засуджувала міщанська література, Мопассан сміливе, захоплено оспівував — особливо в збірці своїх віршів — ту плотську пристрасть, яка стихійно кидає людей в обійми один до одного. Життєрадісно славлячи запал цієї пристрасті, він змальовував і ті смішні або сумні положення, в які вона ставить його персонажі, а часом покзував, як ця пристрасть, туманячи розум людині, здатна привести його до страшної катастрофи, до злочину („Маленька Доля”). Мопассан відтворював любов в нескінченній різноманітності варіантів. При цьому одна з найдраматичніших тим його творчості полягає в показі письменником того потворного, збоченого характеру, який прийняла любов в буржуазному суспільстві, де вона перетворилася на предмет купівлі-продажу і з найбільшої радості людини — в джерело жорстоких його мук. Тема любові в творчості Мопассана стала щонайгострішою зброєю письменника-гуманіста в його боротьбі з буржуазним варварством.
У безлічі розповідей Мопассан показував як розкладається буржуазна сім'я, де любові немає і в помині, де люди озлоблені один проти одного, де їх відносини виконані брехні і лицемірства. Дружина, що продалася чоловікові за його багатство, або чоловік, що оженився по розрахунку, стають лютими ворогами, їх подружні зради обопільні, а оскільки чоловік вважається згідно із законом повним володарем своєї дружини, то дружина бореться з ним і мстить йому, як тільки уміє („Пан Паран”, „Зустріч”, „Сповідь жінки” та ін.). Ненависть до світу буржуазних власників, презирство до основ існуючого інституту шлюбу спонукали Мопассана не раз поетизувати зв'язок, хоча він зовсім не був принциповим супротивником шлюбу і сім'ї. Але, ставлячи зв'язок вище шлюбу, він вважав, що коханці вступають в сміливу боротьбу з буржуазними умовностями, дуже багатьом ризикують — положенням в суспільстві, репутацією, своїм майбутнім і навіть життям („Пані Паріс”, „Новорічний подарунок”). Мопассан з обуренням писав про те, що в буржуазному суспільстві материнство перетворилося на засіб для збагачення („Спадок”, „Справа пані Люно”, „Мати потвор”), а долю позашлюбних дітей він показував, особливо трагічно, тому, що батьки, боячись суспільного осуду, не сміють їх визнати і кидають напризволяще: тому, і діти виростають обездоленими, що зневажають і ненавидять батьків, що відкинули їх („Син”, „Кинутий”, „Дюшу”, „Оливковий гай” , „Батьковбивця”). Розповіді Мопассана відрізняються чудовими художніми достоїнствами. Їм властиві рідкісна єдність форми і змісту, відповідність всіх компонентів, мистецтво захоплюючого і стислого оповідання. Читаючи мопассанівські розповіді, ніколи не можна передбачати його фінал — і не тому, що цей фінал побудований на якій-небудь штучно несподіваній розв'язці. Блискучу оповідну майстерність Мопассана можна бачити майже в кожній його новелі. Чудова гра фразою якою користується Мопассан, як майстерний оратор риторичним повтором, як пісняр рефреном, і яка в різних і все нових ситуаціях характеризує вчинки персонажа або уявлення про нього оточуючих. Мопассан умів піднімати не тільки моральні, але і щонайгостріші соціальні питання, що розбурхували чуйного читача, і робив