Реферат

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель

(1770-1831рр.)

Гегель народився в родині фінансового чиновника. У сім років він пішов у Штуттгартську гімназію, де виявив здібності до древніх мов і історії. У 1788 році після закінчення гімназії він пішов у Тюбінгенський теологічний інститут. Тут він подружився з Фрідріхом Вільгельмом Шеллінгом і поетом Фрідріхом Гельдерліном. У студентстві Гегель захоплювався Французькою революцією. У ці роки він навіть посадив разом із Шеллінгом «дерево свободи». У 1793 році Гегель одержує ступінь магістра філософії. У тому ж році він завершує навчання в інституті, після чого працює домашнім вчителем у Берні і Франкфурті. У цей період він створює так звані «теологічні роботи», опубліковані лише в 20 столітті — «Народна релігія і християнство», «Життя Ісуса», «Позитивність християнської релігії».

Одержавши спадщину, Гегель зміг зайнятися академічною кар'єрою. З 1801 року він стає викладачем Єнського університету. Він співробітничає з Шеллінгом у виданні «Критичного філософського журналу». Того ж 1801 року він захищає дисертацію «Про орбіти планет». Гегель багато працює над створенням власної системи, пробуючи самі різні підходи до її обґрунтування. У 1807 році він публікує «Феноменологію духу», першу зі своїх значних робіт. Ряд яскравих образів «Феноменології» (частину рукопису якої Гегель чудом врятував при вторгненні французьких військ у Єну) — «діалектика раба і пана» як етюд про волю, можливої тільки через рабство, концепція «нещасливої свідомості» та ін., а також могутньо заявлене вчення про історичність духу відразу привернули до себе увагу й обговорюються донині.

Залишивши Єну, Гегель (за допомогою свого друга Ф. І. Нітхаммера) влаштовується редактором «Бамбергської газети» у Баварії. Незважаючи на помірний характер публікацій, газета незабаром закривається з цензурних міркувань. З 1808 по 1816 роки Гегель — директор гімназії в Нюрнберзі. У 1811 році одружується (у шлюбі він мав дітей, був у нього і позашлюбний син), а незабаром публікує одну з центральних своїх робіт — «Науку логіки» (у трьох книгах — 1812, 1813 і 1815 р.).

З 1816 Гегель повертається до університетського викладання. До 1818 він працює в Гейдельберзі, а з 1818 по 1831 — у Берліні. У 1817 Гегель видає перший варіант «Енциклопедії філософських наук», що складається з «Науки логіки» (так називаної «Малої логіки», на відміну від «Великої логіки» 1812 — 1815 р.), «Філософії природи» і «Філософії духу» (при житті Гегеля «Енциклопедія» двічі перевидавалася — у 1827 і 1833 р.). У Берліні Гегель стає «офіційним філософом», хоча і не в усьому розділяє політику прусської влади. Він публікує «Філософію права» (1820 р., на титулі — 1821), веде активну лекційну діяльність, пише рецензії, готує нові видання своїх робіт. У нього з'являється безліч учнів.

Гегель був дуже незвичайною людиною. Важко підбираючи слова при розмові на повсякденні теми, він цікаво розмірковував про складні речі. Міркуючи, він міг годинами стояти на місці, не звертаючи уваги на те, що відбувається. У неуважності він міг не помітити черевиків, що залишилися в бруді і продовжувати прогулянку босоніж. При цьому він був «душею компанії» і любив жіноче суспільство. Міщанська скнарість сполучалася в нього із широтою душі, обережність з авантюризмом. Лекції Гегеля, як відомо, збирали до двох сотень студентів. Професорів, про яких переказували безліч анекдотів, знали тоді краще за акторів. Хоча Гегель і читає майже без папірця, слухати його все одно важко. Більшість ходить не слухати філософа, а подивитися на нього. Дехто зі студентів відверто зізнається професорові, що не розуміє, про що він говорить. Той у відповідь саркастично посміхається. А одному з таких слухачів радить поглибити знання географії, мов, математики — настільки він вважав своє вчення всеохоплюючим.

Однак ніде він не буде «пошанований» так, як у Радянському Союзі. Мало не всі його твори були дозволені до друку і вивчалися в університетах СРСР. Чому? Бо Гегель уже після смерті потрапив під гостре перо Карла Маркса. Той побачив у його творах «кінець німецької класичної філософії». А Володимир Ленін, читаючи в Гегеля пояснення Бога, на полях книжки напише: «Сволочь идеалистическая!!!». Приблизно такі ж коментарі звучатимуть у радянських вузах протягом сімдесяти років. Доповнюватиме їх ленінське зауваження: «Твори Гегеля — найкращий засіб для отримання головного болю». Розповідали, що у 1930-х на комсомольських зборах будь-який запальний студент міг вигукнути: «Гегеля к стенке!» Можливо, так і не дізнавшись, що той помер ще сто років тому.

У неділю 14 листопада 1831 року перед обідом йому раптом стало погано. Лікарі нічого не змогли вдіяти, і до вечора Гегеля не стало. Сказали, що через холеру. Дружина пережила його на 24 роки. Їй довелося опікуватися синами, які осиротіли ще підлітками. Смерть Гегеля підняла ціну на його книжки. Марія навіть попросила всіх, до кого писав покійний чоловік, повернути його листи. Це дозволило їй дати дітям добру освіту. Старший з них, Карл, став успішним істориком.