Реферат

Правдиве зображення шкільного життя, праці вчителя в оповіданнях Б. Грінченка

1. Правдиве зображення шкільного життя, праці учителя, увага до переживань дитини в оповіданнях «Украла», «Дзвоник», «Екзамен» та ін. Б. Грінченка.

Борис Дмитрович Грінченко прожив неповні 47 років, а залишив доробок, на який потрібно праці кількох людей впродовж цілого життя.

Його спадщина – поезія, проза, драматичні твори, переклади, фольклористичні та етнографічні збірники, науково-популярні книжки, історико-літературознавчі та літературно-критичні статті, рецензії, бібліографічні покажчики і дослідження з питань мовознавства, історико-педагогічні і теоретичні праці про школу і виховання, обширна публіцистика, листування разом із чотиритомним словником української мови – склала б кілька десятків томів. Його життя і творчість у калейдоскопі документів і фактів дає сьогоденному читачеві чимало повчального та пізнавального, спонукає до власних роздумів і оцінок.

Друкуватися Борис Грінченко почав у 80-ті pp. Написав чимало віршів (збірки «Пісні Василя Чайченка» (1884), «Під сільською стріхою» (1886), «Хвилини» (1903) та ін.), близько п’ятдесяти оповідань, чотири великі повісті («Сонячний промінь» (1890), «На розпутті», «Серед темної ночі» (1900), «Під тихими вербами» (1901)), декілька п'єс, чимало статей — етнографічних, історичних, мовознавчих, педагогічних, публіцистичних. Багато перекладав творів російської та зарубіжної класики. Редагував різноманітні видання, провадив значну видавничу діяльність. Цікавими є його педагогічні розвідки: «Яка тепер народна школа на Україні» (1896), «Народні вчителі і українська школа» (1906) та ін.

Перу Грінченка належать чимало оповідань , зокрема про дітей і для дітей. Ідучи від конкретних життєвих випадків, Б. Грінченко майстерно узагальнював їх, а довголітня вчительська праця допомагала йому розкривати поведінку дітей у найрізноманітніших ситуаціях.

Малолітні герої Б. Грінченка здебільшого проходять суворі випробування, життя деякого з них навіть обривається трагічно .

Різноманітна проблематика оповідань Грінченка, і все ж серед них виділяються твори про шкільне життя дітей, про важку працю вчителя. Бажаючи заповнити прогалини в українській дитячій літературі, збагатити її тематично і жанрово, письменник інтенсивно працював у цьому напрямі, орієнтуючись передовсім на діяльність Льва Толстого та Івана Франка. Впродовж майже двох десятиріч, починаючи з 1884 р., він написав низку оповідань, в яких талановито розкрив духовний світ селянської дитини. Як правило, ці твори виникали на основі конкретних життєвих випадків.

Глибиною проникнення у світ дитини позначене оповідання «Украла» (1891). Твір буквально першою фразою вводить нас у суть конфлікту. Тільки вчитель зайшов до класу, як школярі оточили його стали навперебій про щось голосно і сердито розказувати. Виявилося, що одна з учениць украла в іншої шматок хліба.

Так центр уваги переноситься на образ несміливої, затурканої, вічно голодної дівчинки Олександри. Психологічними портретними штрихами («сиділа, низько похнюпивши голову і втупивши очі у свій стіл», «обличчя було біле, як крейда», «вхопилася руками за стіл, мов боялася, що її тягтимуть кудись силоміць»), репліками засоромленої дівчинки, спокійним, урівноваженим тоном розмови вчителя з школярами письменник забезпечує виховну спрямованість твору.

Так, в оповіданні йдеться про завжди голодну школярку Сашу, що взяла без дозволу шматок хліба в товаришки. Виховна спрямованість твору очевидна: автор прищеплює юному читачеві почуття співпереживання, осуджує бездумність і черствість. Провідна ж думка, що пульсує в підтексті оповідання: викриття соціального ладу, що примушував дітей трудівників на напівголодне співіснування.

Оповідання «Дзвоник» (1897) за своєю темою і напруженістю розгортання конфлікту не має аналогів у нашій літературі. Йдеться тут про семирічну сільську дівчинку Наталю, яка опинилася в сирітському притулку великого міста. Вся увага автора зосереджена на показі моральних страждань дитини, їй нелегко жилося і вдома після смерті матері, бо батько-п'яниця, прогайнувавши господарство, не вилазив з шинку. Сирітка ходила боса й обірвана, ніким не доглянута. Тепер, здавалося б5 усе змінилося на краще: вона нагодована й одягнена, спить у чистому, теплому ліжку, її не лають і не б'ють, ї все ж дитині в притулку невимовно тяжко, бо відчуває себе самотньою, чужою, відчахнутою від звичного сільського побуту, бо глузування товаришок травмує її психіку. І не можна з цього пекла дитині вирватися, бо вона позбавлена найголовнішого — волі.

Новеліст уважно простежує поведінку дівчинки, з реалістичною переконливістю з'ясовує кожний її крок, вмотивовано показує, як щоденне цькування може підвести дитину до біди.

За невміння користуватися виделкою за обідом її прозвали «ляпалом недотепним», «селючкою», глузували, що не розуміла російської мови. Не раз доводилося Наталі залишати обід, зриватися з місця і, причаївшись десь у куточку, мовчки тліти пораненою душею. Сирітці хотілося виплакатися, але й сльози не бриніли на очах, а тільки нервово тремтіли вуста і болісно кривилося обличчя. Ховалася доти, аж поки голосно задеренчить дзвінок.

Дзвінок стає прокляттям для нещасної дівчинки. Наталя щоразу здригалася від його несамовитого дзеленчання, адже він несподівано обривав її думки, раптово вривався в спогади про село, затьмарював уявлювані картини щасливого, як їй тепер здавалося, існування, Вдумливий аналіз внутрішнього життя персонажа, здійснюваний новелістом, переконує: дівчинка не жила, а постійно страждала, чекаючи наказу теперішнього її повелителя. «Дзвоник будив її — вона, вставала, кликав снідати — вона йшла, велів учитися — вона вчилася, випускав з класу після лекції і знову наказував сідати — вона слухалася».

Дзвінок позбавив дівчинку свободи, забрав її волю. Наталі здавалося, що дзвінок є живою істотою, яка наглядає не тільки за нею, а за всім притулком, навіть за начальницею, що дзвінок особливо затявся проти неї, намагаючись найдошкульніше вразити саме її. Дівчинка зненавиділа