П’єса була написана на конкурс, оголошений Львівським крайовим виділом 18.03. 1891 року. Рецензента О. Огоновського перелякала в п’єсі “тенденція радикальна” і конкурсна комісія зажадала переробок. Вона вимагала усунути не тільки радикальну тенденцію, але й постать жандарма, якому “автор невластиво віддав роль чорного характеру”. Франко одержав лише третю премію. Комісія боялася викликати обурення громадськості. П’єсу, хоч і покалічену, глядач зустрів з ентузіазмом. Це відзначила преса. “Кур’єр львовський” так оцінив постановку п’єси на сцені Львівського театру у листопаді 1893 року: “П’єса Франка, хоч і її скасував комітет і потім поліційна цензура, зробила могутнє враження. І ми сміливо можемо твердити, що в українській драматичній літературі вона займе видатне місце. Про це можна судити з того прийому, який вона мала серед громадськості…” Підкреслюючи справжній народний характер Франкової драми, газета додавала: “Його п’єса – то не ідилія народу, витворена на реальному тлі, і головна її користь для народу – правда, яку так рідко знайдете у так званих “народних” п’єсах”.

Драма виривається з тісних рамок сільського побуту, побутовий конфлікт переростає в конфлікт соціальний, політичний. Зробив нещасними цих людей суспільний і політичний лад, винні у всьому громадські порядки, за яких багатий давить бідного, сильний - слабкого, освічений - темного.

Тему «Украденого щастя» Франко запозичив з народної «Пісні про шандаря», а сюжет драми вирішив на матеріалі життя західноукраїнського селянства. У кого вкрадено щастя? Хто його вкрав?

.Пізня зимова пора. Надворі великий мороз, хуртовина. В занепокоєнні чекає Анна свого чоловіка Миколу Задорожного, що десь забарився на заробітках. Діалог між Анною і сусідкою Настею проливає світло на передісторію героїв (експозиція сюжету). Щоб одержати більшу пайку батьківської спадщини, брати Анни віддають Михайла Гурмана, її коханого хлопця, у солдати, а свою сестру силою змушують вийти за нелюба — наймита Миколу. Несподівано, немовби з того світу, появляється в селі жандарм Михайло Гурман. В Анни «завмерлеє в серці кохання» ожило тривогою. Але обов'язок чесної дружини, морально здоровий уклад перемагають: «Ні, не хочу про це навіть думати. В мене є чоловік шлюбний».

З міста повертається втомлений, задубілий від холоду, прибитий тяжкою працею Микола. З його появою посилюється соціальна лінія сюжету. До хати входить жандарм Михайло Гурман. Він стає рушієм основного драматичного конфлікту, який розгортається в соціальній і побутовій площині. Дія п'єси розвивається напружено, динамічно. Загострюються трагічні ситуації. Суперечка з війтом у місті мала згубні для Миколи наслідки. Досвідчений поліцай Михайло па шляху до свого щастя вміло усуває з дороги чоловіка Анни, звинувативши його у вбивстві. Закутий у кайдани, Микола прощається з Анною.

Перші дві дії драми відкрили завісу на суспільно-державні порядки і безправність трудового народу в австро-угорській монархії, поглибили мотиви долі Миколи і Анни, показали зухвалість бездушного жандарма. Тепер соціальна і побутова сюжетні лінії сплелися в єдиний вузол гострого життєвого конфлікту. Чи зуміє розрубати цей вузол Микола? Сімейну драму Задорожних автор виносить на суд сільської громади, розширює сюжетні рамки п'єси, посилює соціальний резонанс драматичної дії.

.Неділя пізнього літа. На сільській площі танцює молодь. Минуло майже півроку з дня арешту Миколи. Все село одностайно визнало: він без вини винуватий. Селяни ненавидять свавільного жандарма, з презирством дивляться й на Анну, яка нестримно піддалася своїм пристрастям. Зіткнулися моральний погляд на сім'ю і «грішна любов» Михайла та Анни. Боротьба цих двох морально-етичних принципів визначає зміст драматичного конфлікту па початку третьої дії.

У розпалі танців з'являється Микола, якого нарешті звільнили. Його не дивує, що дружина з коханцем розважається. Про їхні стосунки він чув ще в тюрмі. В образній тріаді п'єси Микола Задорожний тепер став в центрі подій. Симпатії селян на його боці. Він морально стоїть вище від спустошеного поліцая. Але зараз Микола сам: проти нього і жандарм, і Анна. Від дружини доброго слова не дочекається, вона безвільно і сліпо належить Михайлові.

Дія знову переноситься у дім Задорожних. Як поставився Микола до зради своєї жінки? Чи скористався він своїм, церквою і традицією утвердженим правом чоловіка? Як поводитиметься Анна при ньому? Чи поступиться жандарм? На ці питання автор відповідає у четвертій дії.

Добродушний Микола не докоряє Анні, сподіваючись, що все закінчиться сімейною злагодою. Але Михайло і Анна безсоромно принижують його людську гідність, відверто зневажають. Напідпитку жандарм цілується з украденою жінкою в присутності чоловіка, а потім випихає його з рідної господи. Невже Микола стерпить і таку образу?

Життя Миколи Задорожного проходило в тяжкій праці на інших – раніше в наймах, а зараз на заробітках. Сільський бідняк Микола усвідомлює експлуататорську суть багатіїв, проймається протестом.

Війт побив Миколу. Потерпілий не змив крові з лиця, бо хотів мати свідчення кривди над собою. Він впевнений у своїй правоті, але не впевнений у своєму праві. Замість притягти війта до відповідальності, сам потрапив на лаву підсудних. Спочатку Микола не може зрозуміти несправедливості, але потім, коли його з намови війта і жандарма судять, він зневірюється