У розв’язці п’єси Михайло Гурман немовби знову відродився. Вину своєї смерті бере на себе. Передсмертними його словами тут знову ніби заговорив колишній Михайло, бідний селянин, «чесний парубок», здатний на благородні вчинки.

У драмі Франка тема украденого щастя виростає в своєрідний художній образ, який є наскрізним, провідним. Кожний з трьох головних персонажів нещасний, кожний з них хоче відкрасти вкрадене своє щастя, кожний робить це по-своєму, як уміє і як може. Тихий і потульний Микола Задорожний, боронячи своє щастя, вбиває Михайла. Сильний і вольовий Гурман дорікає Миколі за те, що він украв одиноке його щастя – Анну. Покірна і сумирна Анна хоче надолужити втрачений з нелюбом час і віддає коханцеві своє серце, жіночу честь. Ніхто з них не досяг своєї мети. Усі вони як були, так і залишилися нещасними.

Хто винен?! Винуватця частково помітили вже тогочасна цензура і конкурсна комісія Львівського відділу крайового, якій Франко подав свій твір. Михайло Гурман для них був сіллю в оці. Вони заявляли, що автор посягає на честь представника цісарської влади, паплюжить його мундир. І Франко змушений був змінити образ жандарма на листоношу.

Головним винуватцем трагедії Миколи, Анни і Михайла є тогочасний суспільний лад, політичний устрій цісарської монархії. Він украв у трудового народу щастя, знедолив його.

Драма Івана Франка «Украдене щастя» - це заклик Каменяра до боротьби проти експлуататорів за соціальне визволення. Такий висновок випливає з логіки розвитку драматичної дії твору.

Цей твір є шедевром світової драматургiї, в нiй неперевершений талант письменника органічно поєднався із глибоким знанням життя народу. Коли читаєш цю п'єсу, постiйно вiдчуваєш хвилювання i внутрiшнє напруження, неначе знаходишся поруч iз живими героями, стаєш спiвучасником трагiчних подiй, що так зримо i яскраво змальовано у творi. Ось, мабуть, чому я й досi знаходжусь пiд враженням цiєї драматичної сповiдi i знову й знову замислююсь над питанням: хто ж з героїв любовного "трикутника" окрадений найбiльше?

Важко однозначно назвати позитивнi й негативнi образи п'єси через складнiсть їхнiх. Бо кожен з цих героїв протестує i бореться за своє щастя, на яке вiн має право; але всi вони самотнi у своїй боротьбi, не розумiють, що помиляються, вбачаючи один в одному ворога. Я розумiю, що кожен герой керується власними емоцiями, але за їхнiми вчинками я вбачаю дещо бiльше: Франко намагається через конфлiкт персонажiв показати зiткнення ворожих сил. Отже, i Анна, i Микола, i Михайло - жертви всеосяжного зла. Мабуть, тому кожного з них менi насправдi жаль, хочеться зрозумiти i виправдати їх, що стали трагiчними жертвами обставин тогочасного життя. Цi обставини були спричиненi капiталiстичною дiйснiстю, коли рiднi брати заради привласнення батькiвського спадку ламають долю i щастя сестри, не розумiючи (менi так здалося), що разом з цим вони руйнують долi ще двох чоловiкiв.

Перед нами постають спотворенi долi i характери трьох люблячих людей, якi кохають i страждають, поступаються власною совiстю i нехтують загальнонародною мораллю, йдуть на зраду й злочин. I весь час, на мою думку, перед кожним з них постає проблема вибору - найважливiше i найважче випробування, яке не кожен персонаж драми може подолати з гiднiстю.

Ось чому ми пiдсвiдомо виправдовуємо карний злочин Миколи Задорожного, цього боязкого, затурканого селянина, що, втративши рештки вiкового терпiння, пiднiмає сокиру на жандарма, щоб помститися за приниження. Скривджена гiднiсть проривається гнiвом! У цiй самiй сценi ми бачимо, як в останнi хвилини життя людська гiднiсть розкриває перед "ворогом" потаємну добросердечнiсть Михайла Гурмана: зарубаний Миколою, ледь живий, вiн дякує йому i бере його провину на себе.

Особливе ставлення у мене до Анни, на долю якої випадають найтяжчi муки у цьому "трикутнику". Зраджена братами, найрiднiшими їй людьми, вона упродовж свого життя iде тяжким шляхом випробувань: спочатку у неї вiдбирають у цiсарську армiю коханого, потiм вона одержує листа про його загибель; вбита горем, без любовi одружується. I раптом - повернення "загиблого" коханого! Щастя нарештi усміхнулося їй! Але - воно украдене… Забувається все: i народна мораль, i присяга на вiрнiсть перед вiвтарем. Бо над усе - сердечна клятва i почуття обов'язку перед Михайлом: "Вiн для мене все: i свiт, i люди, i честь, i присяга." Так заявити може тiльки сильна жiнка.

Але повернути украдене щастя неможливо, бо зло, яке породило це "щастя", виявляється сильнiшим за чистi людськi почуття; воно однаково жорстке i безжалiсне до долi кожного героя драми. У цьому, мабуть, i полягає вiдповiдь на питання "Хто з героїв окрадений найбiльше?" Зло - немилосердне: воно окрадає долi людей з однаковою силою.

Одна з львівських газет після прем’єри «Украденого щастя» у міському театрі підкреслювала: «П’єса Франка зробила могутнє враження… То не ідилія народу, витворена тільки розумом, не солоденька фантастична річ, то річ, створена на реальному тлі, і головна її користь для народу – правда, яку так рідко знайдете у так званих «народних п’єсах».

Список використаної літератури

1. Білецький О. Грінченко //Збірник праць у 5 т. – К., 1965. – Т. 2.

2. Грінченко Б.Д. До тих, що зостануться: Вибрані твори. – К.: Веселка, 1993. – 398с.

3. Зеров М. Франко – поет// М.Зеров. твори в 2 томах. – Т.2. – К., 1990. – 496с.

4. Коцюбинський М. Іван Франко // Коцюбинський М. Твори: У 7 т. – К., 1975. – 734с.

5. Погрібний А. Борис