Протиставлення вогонь — волога втілюються в мотивах протиборіння цих стихій і вор-птах, словацький “птах-огневик”, птах Страх — Рах в російських заговорах з її ісушущуючими вихрями), Вогняна Марія (зв'язана з Громовитим Илльею в сербських і болгарських піснях, протиставлена Марії Макрине (від "мокрий")). Особливу роль грає "живий вогонь" в численних ритуалах, обряд спалення, запалення костра і обряди визивання доща (пеперуда, додола — у південних славян), культ колодців. Вогонь і вода з'єднуються в образах Перуна, Купала, вогняної ріки.

Мифологічними втіленнями протиставлення день — ніч є ночници, полуночници і статі денніци, Зори — ранкова, полуденна, вечірня, полуночна. Конь Свантовита удень білий, вночі — забризганий брудом.

В протиставленні весна — зима особливе значення має Весна, зв'язана з мифологічними персонажами, плодороддя, — Ярилой, Костромой, Мореной, а також з обрядами похорону зими і отмиканя весни, з рослинними і зооморфними символами ,що втілюють

Протиставлення сонце-луна Даждьбог, Хорс (один з найбільш давніх общеславянских образів колеса-сонця).

Протиставлення білий — чорний відомо і в інших варіантах: світлий — темний, червоний — чорний. Його втілення в пантеоне — Белбог і Чернобог; в гаданиях, ритуалах, прикметах білий колір співвідноситься з позитивним початком, чорний — з негативним (можна порівняти з білої і чорної магиіею

Протиставлення близький — далекий в слов'янській мифології вказує на структуру простори і часу: в російських казках часто допускаються порівняння "свій будинок" — "тридевятое царство", образи дороги, мосту, далі, давні і нові часи.

Будинок — лісів — конкретний варіант протиставлення близький — далекий і реалізація опозиції свій — чужий втілюються в образах юдини і звіря, домового і інших духів, зв'язаних з різноманітними частинами вдома і двору, що летів...

Протиставлення стара — молода підкреслює відмінність між зрілістью, максимумом продуктивних сил і старезністю — можна порівняти мифологічною парою: юноші і старика з плішшю в весняних і осінніх обрядах, Бадняка і Божича. Особливу роль в слов'янській мифології грали образи старухи — відьми типу баби яги і плешивого старика, деда... З протиставленням старий — молодий зв'язані опозиція предки — нащадки і ритуали підкорення предків, "дідів", а також опозиції старший — молодший, головний — неглавний.

Протиставлення священний — мирській відрізняє сферу сакрального, наділену особливою силою, від сфери побутової профанічного, позбавленої цієї сили. Описаний набір елементів слов'янської мифології може реалізовувати в текстах різного роду — епосі, казках, заговорах, окремих реченнях, стосовних до прикмет, прокляттям. Такі обряди як хождение з козой, гоніння змій, заклинання Ильинского бика, коровя смерть, сожження худоби, завивання бороди (Велесу, Николе або Иллі), визивання доща, окликання зірки, ревські і Купальскі свята, дозволяють відновити багато мифологічних мотивів і встановити зв'язок мифів з обрядами, в яких також реалізуються ці мотиви.

Праславянские свята в слов'янській мифології

Для праславянского періоду відновлюються численні празднецтва, в частковості карнавального типу, зв'язані з певними сезонами і поминанням мертвих. Збіг ряду характерних деталей (участь ряжених, фарсові похорон) поряд з типологичним поясненням робить можливим (в відповідності з гіпотезою В. Пизани) зведення цих слов'янських празднеств до календарних обрядів ряжень, що реконструюються для загальноіндоевропейського періоду Ж. Дюмезелем. Вже раннесредновекові латинські джерела описують фарсові обряди (в тому числі і поминальні) як у західних славян, так і південних ( 13 сторіччя Димитрий Болгарський описує русалки і створювані по їхньому випадку театрализовані дійства і танці, що характеризуються як непристойні). В неофіційній народній культурі ці обряди зберігаєся до 19-20 сторіччя в усіх слов'янських традиціях: сміхові похорон мифологічних єств типу Костроми, Маслениці, Ярила, Мари і т.д. У східних славян (де в сезонних обрядах беруть участь і зооморфні символи типу "коров’ї смерті "), у чехів (обряд umrlec, моравські весняні обряди на Смертному тиждні, коли виносилося чучело Smertna neela з виконанням пісен, дослівно співпадаючих з східнослов'янської), у болгар (русалии, Герман, і т. Д.).

Мифологічна система

Позднепраславянска мифологічна система епохи ранньодержавних образованний найбільш повно уявлена східнослов'янської мифологіею і мифологій балтійських славян.

Східнослов'янська мифологічна система

Ранні відомості про східнослов'янську мифології всходять до літописних джерел. Згідно "Повісті тимчасових років", князь Владимир Святославович вчинив спробу створити в 980 році загальнодержавний пантеон Києві, на кучугурі поза княжому дворві були поставлені идоли богів Перуна, Хорса, Даждьбога, Стрибога, Симаргла і Мокоши. Головними божествами пантеона були громовержец Перун і "скотий бог" Велес, противостоявші друг другу топографічні (идол Перуна на кучугурі, ідол Велеса — внизу, можливо, на київському Подоле), певно, по соціальній функції (Перун — бог княжної дружини, Велес — всієї інший Русяві). Єдиний жіночий персонаж київського пантеона — Мокошь — зв'язаний з характерними жіночими заняттями (особливо з прядінням). Інші боги цього пантеона відомі менш, але всі вони мають відношення до найбільш загальних природних функцій: Стрибог, видно, був зв'язаний з вітрами, Даждьбог і Хорс — з сонцем, Сварог — з вогнем. Менш ясен останній бог пантеона Симаргл деякі дослідники вважають цей персонаж що запозичалися з іранской мифології, інші трактують його як персонаж, що об'єднає всі сімь богів пантеона. Зв'язки між богами всередині пантеона і їхн іерархія виявляються при аналізі закономірностей перерахування богів в летопісних списках: виявляються зв'язки Перуна з Велесом, Стрибога з Даждьбогом і Сварогом, периферійне місце Симаргла або Мокоши. Прийняття Владимиром християнства в