З 70-х рр. починається систематична диригентсько-хормейстерська діяльність Лисенка. Зацікавившись життям і культурою слов`янських народів, композитор здійснює у 1873р. подорож до Галичини і Сербії, де збирає й обробляє місцевий фольклор.

У 1872-1873 рр. Лисенко пише оперету «Чорноморці» (лібрето М. Старицького) і створює першу редакцію «Різдвяної ночі» (оперети з розмовними діалогами лібрето М.Старицького за М.Гоголем).

З метою вдосконалення своєї композиторської техніки в галузі інструментовки, Лисенко вступає в 1874р. до Петербурзької консерваторії в клас М.Римського-Корсакова, де навчається до 1876р.

Боротьба за реалістичне музичне мистецтво, що її вели російські композитори-демократи, була близькою Лисенкові.В цей час він сам організував в залах так званого Соляного городка хорові концерти з творів слов`янських композиторів, показав музичному Петербургу хорові уривки зі своєї опери «Різдвяна ніч».

В 1876р.був виданий спеціальний царський указ, що забороняв книги, сценічні вистави й читання українською мовою, друк українських текстів до нот.

Та не зважаючи на всі ці жорстокі обмеження, Лисенко, повернувшись з Петербурга на Україну розгортає широку виконавську і музично-громадську діяльність, організовує щорічні концерти присвячені пам`яті Шевченка, здійснює концертні подорожі з хором по Україні, займається педагогічною і творчою роботою.

У період 80-х-початку 90-х рр., Лисенко ставить у Харкові «Різдвяну ніч» в оперній редакції, пише оперу «Утоплена», інтенсивно працює над історичною музичною драмою «Тарас Бульба», оперою на античний сюжет «Сафо» (незакінчена) і музикою до «Наталки Полтавки» І. Котляревського, створює три дитячі опери-казки «Коза-Дереза», «Пан Коцький» та «Зима і весна».

Далі пише композиції на тексти Т. Шевченка – хорову поему «Іван Гус» ( 1881р.) і кантату «Радуйся, ниво неполитая» ( 1883 р). В них, особливо в кантаті, звучать мотиви активного протесту проти несправедливості революційні ідеї Т.Шевченка знаходять тут яскраве музичне втілення.

Однією з найважливіших галузей діяльності Лисенка була організація аматорських хорових колективів. З 90-х рр., крім виступів у Києві, Лисенко почав виїжджати в концертні подорожі по Україні ( 1893 р.,1897р.,1899р.,1902р.). Ці подорожі сприяли популяризації української народної пісні та піднесенню музично-культурного рівня мас.

Лисенко був справжнім музикантом – громадянином і видатним диригентом-педагогом. Кожний організований ним концерт сприймався не тільки, як художня подія, а й як дійовий засіб пробудження громадської свідомості народних мас.

В хорових колективах, якими керував Лисенко, виховувалися такі видатні в подальшому українські композитори та диригенти, як К.Стеценко, О.Кошиць, Я.Яциневич.

Його знайомство з Іваном Франком у 1885р. швидко перейшло у міцну дружбу, що тривала довгі роки.

Приїжджаючи до Києва, Франко неодмінно навідував Лисенка; Микола Віталійович записував від нього народні пісні, мелодична й метро-ритмічна своєрідність яких приваблювала його. Пізніше Лисенко вмістив частину цих пісень у своєму Четвертому випуску народних пісень для голосу з фортепіано.

Зміцнювалися зв`язки Миколи Лисенка ще й з такими представниками української дожовтневої літератури, як М.Коцюбинський, Леся Українка, талановитими акторами й драматургами українського театру, діячами музичної культури Західної України.

35-річний ювілей його творчої та музично-громадської діяльності перетворився на справжнє свято української прогресивної культури, і за масштабами та участю в ньому громадськості перевершив усі аналогічні святкування.

Частину зібраних на користь ювіляра коштів було призначено на видання творів композитора, а частину Микола Віталійович використав на організацію музично-драматичної школи в м. Києві.

Восени 1904р. відкрилася музично-драматична школа М.В.Лисенка, яка стала вогнищем вищої спеціальної музичної освіти на Україні, основним закладом, де виховувалися тоді українські професіональні мистецькі кадри. Народна пісня і світова класична музика були основою навчання.

У 1918р. на її базі було створено Музично-драматичний інститут ім. М.В.Лисенка.

В лютому 1907р. Лисенка, який вже довгий час був під наглядом міліції за вільнодумство і співчуття студентським антиурядовим виступам, було заарештовано. В період революції 1905-1907 рр. Лисенко як передовий свідомий художник-громадянин одним з перших митців активно відгукнувся на політичні події і створив композиції, насичені справді революційним духом.

Останній період життя творчості Лисенко проходив у тяжких умовах столипінської реакції. На ці роки припадає завершення його тонкої роботи над збиранням і гармонізацією українських народних пісень - 1911р. вийшов з друку останній, Сьомий випуск для голосу з фортепіано. Цей збірник, а також написані в той час сатирична опера «Енеїда» і хор на слова «Давидові псалми» Т. Шевченка революційного змісту свідчить про те, що до останніх днів свого життя Лисенко стояв на демократичних позиціях впливи занепадницького мистецтва не мали місця в його творчості.

В буруні 1911р. композитор їздив до Москви у зв`язку з 50-ти річчям з дня смерті Т.Г.Шевченка. Влітку цього ж року Лисенко відвідав рідні йому місця на Полтавщині. Ці поїздки принесли йому багато нових вражень, але похилий вік і непосильна праця давалися взнаки. Стан здоров`я Миколи Віталійовича все гіршав. Лікування на курорті в липні 1912р. відчутних наслідків не дало. Не зважаючи а це ,композитор не припиняв роботи: продовжував викладати у школі, відвідував репетиції трупи М.Садовського, працював над новими творами.

Помер видатний син українського народу 6 листопада 1912р. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

Творчість Миколи Віталійовича Лисенка посіла центральне місце в історії української музичної культури дожовтневого часу. Він підсумував великий період у її розвитку і на грунті глибокого вивчення життя, народної творчості та кращих класичних надбань створив українську музичну школу.

2. Літературно-художній та стилістичний аналіз.

Українська народна творчість є тою вихідною точкою з якої починається історія культури українського народу, а отже, й історія української музики.

Творчість