його до себе аж на 12 тисяч лун. Але на Великому балі в сатани він не присутній. Чому? Та перш за все тому, що він не такий, як ті грішники. Вони або не каються зовсім, або, як Фріда, жадають прощення ззовні. Понтій Пілат не пробачив себе сам і тому не потребує зовнішнього прощення. Це нічого не змінить. Він судить себе сам найвищим судом - совістю. Не випадково й тоді, коли його простили й він нарешті йде місячною дорогою поряд з Єшуа, Пілат благально заглядає в очі Єшуа й стривожено питає: "Скажи, адже страти не було?" Понтій Пілат вистраждав свій гріх, спокутував його стражданням і тому заслуговує на "світ".)
Іронія і гротеск в зображенні зіткнення демонічних сил із московською дійсністю (за романом М. Булгакова "Майстер і Маргарита")
I. Спроба визначення жанру. (Як правило, жанр твору диктує використання певних художніх засобів. Але у даному випадку важко визначити різновид роману, в якому є міф і реальність, комічне й трагічне водночас. Саме тому Булгаков використовує у різних ситуаціях то гумор, то іронію, то гротеск і сатиру. Причому всі ці засоби пов'язані.)
II. Іронія і парадокс у романі. (Один із відомих дослідників літератури В. Лакшин вважає, що в самій природі роману Булгакова є щось парадоксальне. У ньому присутня іронія - не як риса стилю або прийом, але як частина загального розуміння світу автором. Парадокс руйнує звичне уявлення про світ. Отож і в романі "Майстер і Маргарита" у незвичайному відкривається загальнолюдське й зрозуміле, тоді як у звичному, житейському іронічний погляд автора знаходить немало загадкового й дивного. Про це свідчить сцена у вар'єте, коли співбесідники Воланда воліють бачити в ньому не більш ніж майстра гіпнозу. Відтак Жорж Бенгальський з "мудрою посмішкою", як іронізує автор, поспішає заспокоїти всіх, що маестро добре володіє технікою фокусу. Тому й Варенуха відкарачкується від питань житейською фразою: "Этого не может быть!")
III. Чого вимагає авторська іронія. (Хоч Булгакова й звинуватили в містицизмі, проте він зовсім не закликав нікого ні до якої нової віри тощо. Він запропонував лише припустити: а що якби... Автор іронізує перш за все над млявістю думки, яка призводить до стандарту мислення й дії.)
IV. Гротеск як засіб викриття негативу.
1. Гротеск та іронія у взаємодії. (Булгаков іронізує з приводу того, що диво можуть творити й усякого роду шахраї. Схоже, що бюрократи, брехуни, хабарники можуть позмагатися з нечистою силою у справі творення "чудес". Так народжується ідея гротеску.)
2. Фантастика й гротеск. (Автор вживає фантастику як засіб підкреслити недолугість реальності. Так Коров'єв здійснює фантастичне: залишає за столом "керуючий костюм". Гротеск? Так, але чи не дивно, що, повернувшись, керівник схвалив усе підписане костюмом. Величезний кіт Бегемот не тільки лізе до трамвая, але ще й збирається заплатити, і це не дивує кондуктора, а дратує. І так гротеск допомагає побачити, що саме отруює життя людей - злість, боягузтво, підозрілість, брехня.)
3. Коли реальність гротескна. (У романі чимало рис сучасної Булгакову дійсності з її перебільшеним страхом перед державою. Так упійманий на хабарі Никанор Босой зізнається, що гроші брав, але радянські, а не валюту. Таким чином він намагається відмежувати суспільну мораль від особистої: він шахрай, але він свій, радянський. Так само гротескно виглядає реальність у магазині торгсину. Гротескність зображеного лише підкреслює його негативність, є способом виявлення негативу.) V. Значення іронії та гротеску. (Обидва засоби застосовуються й щодо зображення демонічних сил, і щодо мешканців сучасної Булгакову Москви. Автор підкреслив за допомогою гротеску й іронії те ненормальне, яке заслуговує бути осміяним.)