До нашого часу не створено загальної теорії символу, що окреслювала б усі ділянки його виявлення. Але часткові питання символіки розроблені досить добре і охоплюють велике поле понять від історії самого терміна до розуміння символу як основи мислення, мовної комунікації і всієї культури людства.

Етимологія слова «символ» бере початок від грецького іменника symbolon, що означає «знак, прикмета». Дієслово з таким же коренем означає «з’єднувати, зіштовхувати, порівнювати» [33, 269]. Уже той факт свідчить, що людській свідомості притаманна здатність сприймати світ не тільки у реально-видимих формах, а й через уподібнення одного явища до іншого.

Символ – це умовне позначення якогось предмета, поняття, явища, процесу, художній образ, що відбиває певну ідею, думку, почуття [33, 10].

Символ – це уявлення, що викликає певне коло асоціацій у даній поетичній системі [33, 12].

Даль вважав символ «точним, кристалізованим засобом вираження, близьким до поняття «внутрішнє життя людини, народу»» [9, 32]. Французький дослідник Марк Соньє характеризував функції символів як «узагальнене вираження науки про чудеса». « Символи, – говорив він, – показують нам все, що було і що буде, причому в незмінній формі» [1, 101].

Символ є складним і неоднозначним об’єктом наукового зацікавлення не лише мовознавців, а й філософів, теологів, семіотиків, літературознавців, психологів, фольклористів, культурологів тощо.

1.1.ФІЛОСОФСЬКЕ РОЗУМІННЯ СИМВОЛУ

Науковці виокремлюють різні види символіки, зокрема, наукову, філософську, художню, міфологічну та інші. Своє місце в цій системі займає і релігійна символіка.

За К.Г.Юнгом, релігійна символіка – це один з давніх здобутків людської підсвідомості, що виявляється у створенні архетипів: «архетип продукує символіку, котра з давніх часів характеризувала і виражала божество…»

Біблійна символіка в силу її історичного походження, своєрідного поєднання в ній образно-символічних систем різних народів, очевидно, не могла безпосередньо перетворитися у власне національну символіку, хоч і впроваджувалась у свідомість народів християнського світу віками. Однак не можна применшувати вплив християнства на формування символіки християнських народів, вироблення власне національних рис у системі біблійно-образного сприйняття світу, як не можна недооцінювати зворотний процес – позначення давньої міфології, накладання її образів на християнську символіку.

«На думку К.Г.Юнга, поступово відбувається падіння багатьох священних символів, викликане розвитком свідомості, до того ж їхні значення частково забуті» [11, 68].

Люди замислюються над змістом непорочного зачаття, божественного походження Христа, таїнством Святої Трійці. Разом із тим у цих образах закладене глибоке внутрішнє наповнення, яке не може зникнути, бо вони відбивають архетипне, споконвічне, християнська символіка має корені, що забезпечують існування бодай мінливих, але вічних у своїй основі образів і уявлень. «Головні символічні фігури будь-якої релігії, – твердить К.Г.Юнг, – завжди виражають певну моральну і інтелектуальну установку. Прикладом може послужити хрест із усіма його багатогранними релігійними значеннями» [11, 68]. Отож у християнських символах відбито категорії теологічні, космогонічні, метафізичні, тобто категорії трансцендентного світобачення.

«К.Г.Юнг відносив релігійні символи до колективних; вони є результатом глибокого і свідомого опрацювання впродовж століть; їхнє походження глибоко заховано в таїнах минулого і відбиває зрештою колективні уявлення первинного світу. Призначення релігійних символів – надавати зміст людському життю» [11, 69].

Для розуміння біблійної символіки Юнгом характерний підхід до трактування Святої Трійці. Її містична сутність полягає в тому, що три особи – Бог Отець, Бог Син, Бог Дух Святий – являють собою єдиного Бога. Давні натурфілософи вбачали в ній вияв трьох наявних у природі категорій – води, повітря, вогню. У більш широкому розумінні Свята Трійця символізує тримірність місця, часу і простору. «Трійця має у християн виключно чоловічий характер, а тому в несвідомому з’являється її четверта складова іпостать – земля, жіноча сутність. Четвірця за Юнгом, включає умовно і зле, гріховне начало. Четверичний підхід відображає саму сутність світу, його духовний настрій. Образне вживання слова-поняття трійця несе на собі відбиток урочисто-піднесеного стильового забарвлення, зумовленого єдністю понять величного, недоступного, містичного» [11, 69].

Біблія спричинила появу в мовах країн, де здавна поширилося християнство, передовсім європейських, численних запозичень, що складають досить значний за обсягом біблійно-богословський лексикон. На ґрунті національної мови запозичені з Біблії слова і звороти нерідко здобували вторинні значення внаслідок різного роду семантичних перетворень, метафоризації тощо.

«Ще Г.Сковорода розглядав Біблію як носія світу символів, розрізняючи в ній видиме й невидиме, буквальне й алегоричне, надаючи особливого значення трактуванню її текстів як символічних, переносних» [11, 69]. Оскільки Святе Письмо було широко відоме Київській Русі, починаючи із часів перших його перекладів церковно-слов’янською мовою [«Остромирове Євангеліє»; 1056-1057 рр.], то вплив створеної ним системи символів на свідомість, світосприйняття українців був визначальним.

Вивчення символічних образів було в центрі уваги дослідників різних часів і народів, що витлумачували їх із різних позицій, за різними методологічними засадами, знаходячи водночас у явищі символізації все нові грані й особливості. У своїх конкретних спостереженнях над символами вчені здавна зверталися до язичницької міфотворчості, поглядів на світотворення, природні явища тощо. Великий вплив на становлення й розвиток учення про символи мала християнська ідеологія із властивим їй комплексом символічних уявлень і образів.

У цьому плані важливі висновки українського філософа Г.Сковороди. «Стародавні філософи, за його твердженням, передавали свої думки не в словах, а в образах, символах. Назви небесних і земних тіл виражали абстрактні поняття. Сонце означало істину, кільце (змій у вигляді кільця) – вічність, якір – утвердження, лелека – богошанування, зерно і насіння – помисел і думку.