Цілісність значення – «семантична монолітність» (С.Абакумов), «цілісність номінації» (О.Ахманова) – формується внаслідок переосмислення вільного словосполучення-прототипу, мотивувального фрагмента дійсності. «Деактуалізація» компонентів, які різною мірою втрачають предметну (денотативну) спрямованість як одиниці вільного вживання – не що інше, як транспозиція сем у лексемі, власне у семемі, коли лексема стає компонентом ФО.

Цілісність семантики фразеологізмів виявляється у відносній (приблизній) ідентифікації їх словом (як маків цвіт – гарний; і вуст не розтулити – мовчати), у здатності їх виступати окремим членом речення, у відтворюваності в мовленні і в стабільності (з допуском варіантності) компонентного складу й структури [41, 21].

Фразеологічна відтворюваність зворотів у мисленні пояснюється тим, що вони існують в мові (свідомості і пам’яті) вже як готові блоки, з яких ми й конструюємо (разом із словами) речення та які використовуємо для образної вторинної номінації реалій, власне, найчастіше – ситуацій. Влучно знайдений образ-аналогія стає позначати новий смисл і в складі якогось сполучення слів, вербального словоряду набуває відтворюваності.

Фразеологічні звороти не створюються, а саме відтворюються як готові цілісні одиниці з певним значенням, компонентним складом і структурою. Через те, що нарізнооформленість залежить від етимологічного елемента змісту кожного компонента, фразеологізми не перетворюються в складні слова. З іншого боку, їх цілісність постає внаслідок метафоризації, «деактуалізації» компонентів, які лише разом зберігають зміст, відтворюючись у мовленні [41, 21-22].

Відносна постійність компонентного складу та структури виявляється як діалектична єдність константного (інваріантного) й змінюваного (варіантного). Фразеологізми відтворюються в мовленні в обмеженому, – грошовий (золотий) мішок «багатство», з іншої (з другої, не з тієї) опери «те, що не стосується теми розмови» - а саме тому й постійному складі слів-компонентів. Недаремно О.Потебня поряд з терміном «приповідка» називав фразеологізм «постійним сполученням слів», часом, у фіксованому їх порядку, у визначених традицією граматичних формах [41, 22].

Експресивність як онтологічна риса ФО постає з їхнього призначення – передавати через почуття наше ставлення до фактів навколишньої дійсності, підсилювати логічний та емоційний зміст висловленого, виступати засобом суб’єктивного увиразнення мови. Фразеологізми виступають не для позначення нових реалій, а для оцінної характеристики вже названого. Експресивність базується насамперед на образності (вага каменя – з каменем на душі, камінь на шию), тобто на імпліцитному зіставленні вільного й фразеологічного омонімічних словосполучень, слово комплексу-прототипу з нейтральними його складниками й цілісної метафоричної одиниці. Влучність характеристики, сконденсованість думки, емоційність і відчутна оцінна функція, яскраво виражена конотація як провідний компонент семантики пояснюються самою природою фразеологізмів як специфічних мовних одиниць – передавати емоційно-оцінне, образне ставлення людини до реалії, живописати її. Утілені в них яскраві метафора (зайти в глухий кут), метонімія (у сповиточку), промовисті гіпербола (ледь не покотитися зо сміху) або літота (навіть мухи не зачепить мізинцем), іронічне зіставлення-паралелізм (добре – як голому в терну), безеквівалентна сполука з відчутним культурологічним компонентом (мати порожню макітру на плечах) і породжують експресивність.

Експресивність – «це обумовлені образністю, інтенсивністю чи емоційністю» виразово-зображувальні властивості фразеологізму (М.Коломієць); це «сама інтенсифікована виразність» як інгерентна риса ФО, що «підтримує загострену увагу, активізує мислення людини, викликає напругу почуттів у слухача (читача)» (В.Чабаненко). Цьому сприяє й сам вибір об’єктів, які підлягають вторинній номінації: через фразеологію проходить не все людське життя, а тільки ті його сторони й грані, які вторинно відображаються «через випукле дзеркало людських почуттів, сприймань і їх оцінок» [41, 24].

Стильова належність та стилістичне забарвлення, які дістають лексикографічне вираження , – один з виявів експресивності фразеологічних одиниць (медові та молочні ріки; з великого розуму), як і вказівка на інтенсивність якості, дії, на активність їх вияву (і не ночував «зовсім немає», голодний і голий «дуже бідний», ламати голову «напружено думати»).

Домінантною ознакою створення експресивності є тісно пов’язана з метафоричністю формально виражена або не виражена компаративність. Об’єктивним показником компаративності є сама можливість трансформації сполуки з формально не вираженим порівнянням (з однієї глини зліплений). Сема порівняння може бути досить відчутною, лежати «на поверхні» чи бути дещо завуальованою, «вичленовуватися» внаслідок розумових операцій. Фразеологізми, отже, приносять естетичну насолоду: вони пробуджують діяльність уяви й викликають переживання в слухачів (О.Федоров) [41, 26].

Фразеологізм, таким чином, – це надслівна, семантично цілісна, відносно стійка (з допущенням варіантності), відтворювана й переважно експресивна одиниця, яка виконує характеризуючо-номінативну функцію.

Сад Гетсиманський ( – Куди це , мамо? – зашепотіла, щоб не сполохати візії про той сад Гетсиманський // …Отець Яков тихо, але все серце вкладаючи, читав матері про сад Гетсиманський [2,6] ) – сад, у якому молився Ісус Христос; священне місце; місце, де було вчинено підлу зраду [13, 215-216].

Ах, Боже! ( А отець Яков шарпнувся, аж устав: – Ах, Боже! Та туди б образи! То ж святе місце!.. [2,7] ) – вигуковий фразеологізм, що виражає експресивно-вольові реакції мовця: емоції, реакції на ситуацію, здивування, відчаю [41, 134].

Божою іскрою ( Величезний портрет в олійних фарбах був виконаний хоч і по-дилетантськи, але натхненно, з Божою іскрою [2, 8] // Андрій листає велику книгу… і достають у ній образи живих людей – обличчя його сучасників, позначених тією ж Божою іскрою, які ту книгу доповнили – книгу людської величі…[2, 272] ) – ласка, благодать Божа.

Болів душею ( Знав Андрій, що кожному з них його – Андрієва – доля вписалася на