У релігійній символіці закладене глибоке внутрішнє наповнення, яке не зникає протягом століть, вона відбиває споконвічне, архетипне, адже має наднаціональний характер.

Релігійні символи ставали об’єктом дослідження як зарубіжних, так і українських учених і не тільки у сфері мовознавства, а й філософії, теології, літературознавства, психології, фольклористики, культурології тощо.

Одними з перших почали досліджувати релігійні символи філософи. За К.Г.Юнгом, релігійна символіка – це один з давніх здобутків людської підсвідомості, що виявляється у створенні архетипів, які продукують символіку, котра з давніх часів характеризувала і виражала божество. Надавати зміст людському життю – це призначення релігійних символів.

На думку українського філософа Г.Сковороди, стародавні філософи передавали свої думки не в словах, а в образах, символах. Символом вважався образ, що складався з кількох фігур. Вічність, наприклад, зображувалась трьома з’єднаними між собою кільцями. Якщо в кожній із цих фігур розкрити таємний, прихований зміст, тоді відкривається вічність, начало.

На прикладі засвоєння релігійних ідей В. фон Гумбольдт показав, що лише в символах розкривається справжня сутність того, що людина сприймає своїми рецепторами, у прагненні їх пізнання видно потяг до ідеалу, до висвітлення внутрішнього змісту.

Отже, істина не відкривається безпосередньо, але людина постійно прагне до її пізнання, бо в ній міститься істинна сутність явища.

Помітний внесок у дослідження релігійних символів зробили й теологи. Релігійну сутність символу, на думку Р.В.Комарова, якнайкраще можна визначити через розгляд найважливіших його функцій:

а) функція концентрації та виразу релігійного світогляду;

б) функція емоційно-психологічного впливу на людину;

в) функція моделювання обряду й ритуалу;

г) функція організації сакральних простору і часу.

Символізм у релігійному значенні, на його думку, це об’єктивування релігійних уявлень в образних структурах, предметах, словах, діях, інших знаках, за допомогою яких виражаються поняття, учення, догмати, канони тощо. Із цього визначення випливає, що символ є незамінним компонентом релігії.

Неабияка роль у дослідженні символів належить й лінгвістам, зокрема, українському дослідникові та нашому сучасникові В.І.Кононенку, який у своїй праці «Символи української мови» виокремив такі ознаки символу:

1) знаковість, тобто конкретна ідея, на його думку, реалізується в знакові, пов’язаною із свідомою думкою;

2) умовність існування. Важливу роль у процесі символізації відіграє культурний фон, рівень освіченості, розумові здібності, уявлення й інтуїція;

3) образність. Будь-який символ є образом, але не кожний образ, навіть продовжений символом, зводиться до нього;

4) умотивованість. Складність її визначення пояснюється самою природою слова-символу;

5) національна специфіка – словесна символіка виступає важливим чинником творення національно-культурної картини світу.

Побутує кілька поширених уявлень про символ як об’єкт дослідження:

- символ трактують як знак (переважно у штучних мовах);

- символ тлумачать як універсальну категорію, яка відбиває специфіку образного засвоєння життя в мистецтві;

- символ вважають культурним об’єктом, значення якого є конвеціальним аналогом іншого об’єкта (у гуманітарних науках);

- символ розуміють як знак, первісний зміст якого є формою для іншого змісту (філософія, лінгвістика).

Словесна символіка, органічно пов’язана з досвідом, фоновими знаннями, складає невід’ємний національно-культурний компонент мовленнєвої діяльності, відбиває національно зумовлені особливості мислення, визначені загальнонародним світосприйняттям, національним образом самого українця.

Невід’ємною частиною української символіки є релігійні символи. Усю сукупність релігійних символів складають такі чотири групи:

1) священний предмет (хрест, ікона, хліб, просфора);

2) священні особи (Бог, Христос, Богородиця, Ангел, Свята Трійця);

3) священна споруда (церква);

4) священна дія (стояння, сидіння, стаючи на коліна, поклони, різні положення рук, знак хреста).

Священні предмети є носіями сакральної сили, що виділяється з навколишнього середовища; священні особи є джерелом та умовою існування релігійної системи, священна споруда відтворює у символічних формах всесвіт і релігійне учення, створюючи релігійний простір в усіх його компонентах, уособлює та освячує світ, а священна дія спрямована на контакт зі священним, на спілкування, взаємодію та безпосереднє зіткнення з найвищою сутністю.

Хрест – символ Дерева Життя, «світової осі», поєднання двох протилежностей; союзу духовного принципу світу явищ; страждань, муки, боротьби; світла, агонізуючого болю життя; творіння та знищення; перемоги життя над смертю; перетину Небесного і земного; спасіння через страждання.

Ікона (образ) – символ Царства Духу, Господа; молитви; божественної гармонії; світла, слави Божої і величі; устремління світу, людей до Всевишнього; святості; олюдненого образу Бога.

Хліб – символ добробуту, гостинності, хлібосольства; обрядовий знак; символ культурних, первісних здобутків; астральної тріади; місяця, сонця, Господа; людського життя; святості, радості, щастя; здоров’я та багатства.

Просфора (гр. «принесений хліб») – невеликий хлібець, що складається з двох частин, які символізують дві природи Христа – Божу і людську. На верхній частині витиснено печать святого хреста та грецькі літери: ІСХНІКА, що означають: Ісус Христос перемагає. Хліб – щоденна пожива всіх людей – за велінням самого Христа, стає поживою людських душ і джерелом нашого спасіння.

Бог – «творець усього сущого, що керує світом і вчинками людей»; носій найвищих людських цінностей, ідеалів, моральної довершеності, втілення ідеї людського щастя, справедливості.

Слово-поняття Христос за біблійною традицією – боголюдина, яка вміщує в собі всю природу Божу; друга Особа Пресвятої Трійці, Син Господа Вседержителя. Це символ єдиного Господа, Спасителя, Месії, Боголюдини; Вічного життя; Воскресіння; Радості світу; звільнення від земних пут, гріховності; перемоги Духа над матерією; Спасіння людства від загибелі.

Богородиця – символ Матері, Цариці Небесної, Життя, Світла, Мудрості, Таїни, Любові; заступництва, радості і смутку; ідеалу жінки-матері; союзу божественного і земного; духовного порозуміння й очищення; володарки і надії всіх народів.

Ангел (з гр.. вісник) – символ невидимих сил, що витають між Джерелом Життя і світом яви, реальністю; символом світла, доброго, духовного, того, що підноситься; символ вісника