Свята Трійця – це божественна триєдність Бога-Отця, Бога-Сина, Бога-Духа Святого.

«Це початок усього… Це абсолютна незмінність, абсолютна необхідність справжнього буття… Бог є Трійця, і ця істина не може бути вилучена з будь-якого принципу, не може бути пояснена будь-якою «достатньою» причиною, бо немає ні початку, ні причини, що передує Трійці».

Стояння: «Станьмо гідно, станьмо зі страхом…». Цей заклик спочатку нагадував, що слід зберігати зовнішній порядок. Але пізніше набув нового значення, глибшого. Стояння означає «стояти» у відкупленні, коли людина «стоїть» у стосунках з Богом життя. Тому воно означає «бути» і є не тільки символом воскресіння Христового. А й радісного піднесення людського серця до неба і навіть духовного воскресіння людини, що відбувається під час молитви. Стояння – це «основна постава» в Літургії і її здавна розуміють як символічний знак пасхального існування відкуплених.

Сидіння – це постава слухача, який сприймає і споглядає, а також ознака авторитету. Коли сидить громада, що слухає, то сидіння буде означати її

готовність слухати, якщо сидить проповідник, то це свідчить про його авторитет як учителя.

Стаючи на коліна, людина виражає свою нікчемність і дріб’язковість перед Господом. Це ознака як поклоніння, так і упокорення грішника.

Поклони – це вияв упокорення перед Божим маєстатом і покути за наші гріхи.

Коліноприклонення є також символом покаяння, покори і примирення з Богом.

Різні положення рук – це дуже переконливий виражальний жест людини, що молиться. Священик підносить вгору руки (Постава Оранти) у Літургії під час молитви «Отче наш», і коли говорить: «Вгору піднесімо серця» та «Благодарім Господа».

Знак хреста робимо в той спосіб, що складаємо три пальці правої руки (символ Пресвятої Трійці), а мізинець і передмізинний згинаємо до долоні (на знак двох природ Христа: Божої і людської). Зложеними трьома пальцями робимо хрестоподібний знак: кладемо пальці на чоло, груди, праве і ліве рамена. Покладення трьох пальців на чоло означає освячення ума, на груди – освячення серця, а на два рамена – освячення людських справ, які руками виконуємо; тим самим засвідчуючи, що наш розум, серце і фізична міць присвячені служінню Богові. Знак хреста під час Літургії робиться при кожній згадці Пресвятої Трійці, а також, коли священик благословляє.

Як свідчать результати дослідження, церковно-релігійна лексика включена у фразеологічні одиниці художнього тексту ( Увесь той юнак був позначений якоюсь кричущою суперечністю: така зелена-зеленісінька молодість і така, прости Господи, аж до карикатури доведена, грізна суворість, набундюченість / /Мати сиділа, мов з хреста знята, заметавшись своїм материним серцем і не можучи щось тут порадити, лиш відчуваючи жах перед чимсь // І болюче запитання – «Хто? Хто ж той Юда, що віддав його на розтерзання?!» – роздвоїлося, подвоївши й муку // Либонь, душу їм пропекли тим братом, і тільки добра слава Чумакового роду в цілому могла захистити хлопців і зрівноважити такий родинний гріх – наявність серед усіх одного «ворога народу» ).

Церковно-релігійна лексика включена у трохеїчні структури досліджуваного тексту, зокрема: метафори ( Душа мечеться в побитому тілі, як пташка в клітці, марно шукаючи порятунку… // Він сам знає, за що він мучиться, він приймає це, як йому належне, стоїчно і складає за все звіт перед Богом… // Андрієве око автоматично закарбувало лише, як останній кадр з-поза «райської брами», вираз їхніх облич: ощерене хижим усміхом юнакове й розгублене, здивоване й , либонь, засмучене Рибалкове // Андрій так і не бачив обличчя свого «архангела», власника такого симпатичного голосу і такої гарної, селянської мови ); епітети ( «Тайна вечеря» да Вінчі з захмареним вірним учнем Христовим – Юдою, з невловимим терпінням передбаченої зради… // Христос на колінах з очима, наставленими в безодню душної ночі…// Він пробув у камері всього кілька годин, немов зумисне для того, щоб вислухати сповідь Петровського та відчути страждання великої душі цього новітнього мученика ).

Отже, лексеми церковно-релігійної семантики в художньому тексті виконують тропотвірну функцію, емоційно-експресивну, когезійну (вони є ключовими складниками фразеологічних одиниць) та текстотвірну (вони, як правило, є символічними, створюють смисловий каркас тексту).

Таким чином, символ – важливий компонент релігії, а також мови, філософії, літератури. Релігійна символіка втілює в собі головні світоглядні емоційно-раціональні засади, є компонентом мовлення, виступає як головний засіб виразу священного. Без нього буття та функціонування релігії неможливе, за його наявності воно є адекватним та цілісним. У цьому актуальність феномену, що був досліджений у роботі.

БІБЛІОГРАФІЯ

1.Бабич Н. «Сила Божа» в народній фразеології / Н. Бабич // Урок української. – 2002. –№ 2. – С. 28-29.

2.Багряний І. Сад Гетсиманський / Іван Багряний. – К.: Наукова думка , 2001.– 548 с.

3. Балаклицький М. «Нова релігійність» Івана Багряного: Монографія / М. Балаклицький. – К.: Смолоскип, 2005. – 167 с.

4. Бауэр В. Энциклопедия символов / В. Бауэр. – М., 1988. – 355 с.

5. Гуцуляк І. Біблійна символіка в українській поезії бароко / І. Гуцуляк // Біблія і культура: [ Зб. наук. праць]. – Чернівці: Рута, 2000. - №2. – С. 138-140.

6. Дмитренко М.К. Що таке символ?/ М. К. Дмитренко // Словник символів / [ ред. О.І.Потапенко та М.К. Дмитренко]. – К., 1994. – С. 5-8.

7. Дмитренко М.К., Іванникова Л., Лозко Г. та ін. Українські символи / М. К. Дмитренко, Л. Іванникова, Г. Лозко. – К., 1997. – 140 с.

8. Івасюта М. Лінгвістичні студії українських