«Основним образом-символом Біблії є, на думку філософа, Сонце. Це первісна фігура, архетип, що символізує вічну фігуру, або Бога. Головну фігуру заступають її копії (віце-фігури) – темниця і Йосиф, коробочка і Мойсей, рів і Даниїл. А саму Біблію вважає водночас і плоттю, і духом; божевіллям і мудрістю, морем і гаванню» [11, 9].

Філософське осмислення місця і ролі символу в пізнанні світу обґрунтовано в ученні В. фон Гумбольдта. На прикладі засвоєння релігійних ідей Гумбольдт показав, що лише в символах розкривається справжня сутність того, що людина сприймає своїми рецепторами, в прагненні їх пізнання видно потяг до ідеалу, до висвітлення внутрішнього змісту. Через суттєве споглядання як основу досліду повніше розкривається властивий символу зміст, а істина виявляє себе у більш плодотворному символі. «Все, що людина бачить навколо себе, вона здатна сприймати лише завдяки своїм органам чуттів, чиста сутність речей ніде не відкривається їй безпосередньо; саме те, що сильніше за все її єство, огорнуто непроникним покривалом; протягом усього життя її діяльність зводиться до прагнення проникнути крізь цей покрив, її насолода – до передчуття істини в загадковому символі, до надії на можливість безпосереднього споглядання в інших стадіях свого існування» [11, 10].

Отже, істина не відкривається безпосередньо, але людина постійно прагне до її пізнання, бо в ній міститься істинна сутність явища.

1.2. СИМВОЛІКА В ТЕОЛОГІЧНИХ СТУДІЯХ

Релігійна символіка включає в себе символи, які розкривають перед нами багату панораму духовного світу. Сама по собі релігія користується багатьма символами, адже кожен предмет в церкві тим чи іншим чином пов’язаний з минулими подіями, явищами релігійних і глибоко віруючих людей.

До найголовніших релігійних символів, на думку Р.В.Комарова, належать: священний предмет, священна дія, священні слово й текст (біблійні особи) та священна споруда.

Символ – один з найбільш універсальних і невід’ємних компонентів будь-якої релігійної системи.

При розгляді символу, який вважається одним із структурних елементів релігійної дійсності, головним виступає поняття «священне» (сакральне) як суттєва характеристика релігії. Священне розуміється перш за все як специфічне за своєю природою, те, що відрізняється від світського, профанного, відмінне від нього і реальне, насамперед те, що надає сенсу існуванню всесвіту і життю людини і, як найбільш реальне в уявленні релігійної людини, є зразком для наслідування та парадигмою її життя. Символ – важливий спосіб його виявлення та існування.

У загальному культурологічному значенні символ – це об’єкт, стереотип поведінки, слово, що вказує на значущий для людини бік реальності й культурний порядок, концентрована умовна форма відображення і фіксації знань за допомогою стилізованого знаку, образу, слова, дії тощо. Головне в ньому – сенсуальна та інформаційна змістовність й наочна образність.

Символізм у релігійному значенні – це об’єктивування релігійних уявлень в образних структурах, предметах, словах, діях, інших знаках, за допомогою яких виражаються поняття, учення, догмати, канони тощо [10, 45].

Релігійну сутність символу, на думку Комарова Р.В., якнайкраще можна визначити через розгляд найважливіших його функцій в цій галузі людського буття. Серед них дослідник виділяє такі:

1.У релігійній свідомості:

а) функція концентрації та виразу релігійного світогляду. Символ – носій уявлень про об’єкт, що містить в собі його концепцію, а символи, що містять в собі головні ідеї життя і смерті, людини і світу, є священними. Тому вони й виступають як найважливіші категорії релігійної свідомості та світогляду. Символ – це концентрований вираз раціонального пізнання сакрального і, крім того, спосіб його осягнення з боку окремих людей і спільноти. Без вищезазначеного феномену сутність релігійного світогляду недосяжна для сприйняття;

б) функція емоційно-психологічного впливу на людину. Символізація є однією з основ сильного почуття. Священний символ завдяки наповненості значущим змістом викликає особливі емоції, пов’язані з найвищими релігійними цінностями, які мають відношення до всього спектру життя людини, до найглибинніших його основ. Емоційне сприйняття є одним із найважливіших у релігії. Символ створює його завдяки великим наочним і образним можливостям.

2. У релігійній діяльності:

а) функція моделювання обряду й ритуалу. Обряд як сукупність символічних індивідуальних або колективних дій, що об’єктивує релігійні уявлення і спрямована на встановлення відносин між людиною та над- природним, священним, і ритуал як сукупність приписів та правил для здійснення обряду нерозривно пов’язані з феноменом, що досліджується в роботі. Символ містить у собі інформацію, що належить до певної системи цінностей, з огляду на яку формується орієнтація ритуальних форм поведінки, де відбувається феноменолізація священного. Обрядові символи виступають зовнішнім виразом внутрішнього сенсу релігії, завдяки яким стає можливою зрозуміла й значуща культова діяльність, релігія стає зримим надбанням людини й спільноти, що задіяні в її системі. Таким чином, символ через можливості інформаційної насиченості та виразності формує й моделює обряд і ритуал з точки зору їх сенсу, структури й функцій;

б) функція організації сакральних простору і часу. Простір і час – визначальні категорії та форми людського досвіду й існування всесвіту, існування релігійної системи. Символ своєю присутністю як явища, що належить до сакрального, творить простір, в якому розкривається найвища реальність релігії і особливий час, котрий визначає собою життя космічне й людське. Символ, таким чином, створює особливе середовище буття релігії [10, 46].

Священик О.Мень зазначає, що біблійні символи – це знаки, які відображають вищу духовну реальність. Грецьке слово символ