РОЗДІЛ ІІ. СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РЕЛІГІЙНОЇ СИМВОЛІКИ

У релігійній символіці закладене глибоке внутрішнє наповнення, яке не зникає протягом століть, вона відбиває споконвічне, духовне, досяжне тільки для глибоко віруючих людей. Адже все найцінніше найбільш представлене в Святій Літургії, молитвах, канонічних текстах, тому ми відвідуємо храм, щоденно звертаємось до Господа з проханням допомоги та подяки, бо тільки від Нього ми завжди дістаємо підтримку в усіх наших справах.

У релігійній символіці, на нашу думку, прихована божественна дійсність, вічна таємниця, яка розкривається тільки тоді, коли ми зливаємось з живим Богом, віддаємось у Його руки та виконуємо Його волю.

До головних і найбільш універсальних релігійних символів, на думку Р.В.Комарова, належать: священний предмет (хрест, ікона, хліб, просфора, алтар, свічка, кадило, ладан, миро, престол), священні особи (Бог, Христос, Богородиця, Ангел, Дух Святий, Трійця), священна споруда (церква), священна дія (стояння, сидіння, стаючи на коліна, поклони, різні положення рук, знак хреста). Значення найосновніших символів будуть розкриті в цьому розділі.

2.1. СВЯЩЕННИЙ ПРЕДМЕТ (хрест, ікона, хліб, просфора)

Священний предмет – об’єкт, що уявляється носієм сакральної сили, яка виділяє його з навколишнього середовища, надає йому сенсу й значення, а також цінності. Сюди ми відносимо такі символи, як ікона, хрест, хліб, просфора.

Хрест – символ Дерева Життя, «світової осі» , поєднання двох протилежностей; союзу духовного принципу світу явищ; страждань, муки, боротьби; світла, агонізуючого болю життя; творіння та знищення; перемоги життя над смертю; перетину Небесного і земного; спасіння через страждання [33, 318].

Учені називають різні витоки символіки хреста. Найпоширенішими є думки, що він символізував сонце, перехрестя, світове дерево, чотири сторони світу. Існує теорія, що прообразом хреста було схематичне зображення птаха, дерев’яний пристрій для добування вогню (два шматочки дерева, складені навхрест, які терли один об одного) .

Загальне символічне значення хреста – це поєднання протилежностей; позитивного (вертикального) з негативним (горизонтальним), вищого з нижчим, життя та смерті.

«Хрест» у перекладі з латини «crux» ? знаряддя для тортур. У Давньому Римі та Палестині на «Т»-подібному хресті розпинали рабів-повстанців, грабіжників і перших християн [39, 73].

У християнстві хрест – виразник вищих сакральних цінностей, що відображає і модель людини з розпростертими руками, і піднесення Духа до

Бога і вічності. Як зазначається в богословській літературі, знак святого хреста – це передовсім символ богословських чеснот. Розкриваючи це твердження, символіку хреста визначають через категорії «віра», «надія», «любов», «перемога», «спасіння». Я.Рудницький поряд із релігійно-богословським виділяє світський – культурно-мовознавчий підхід до проблеми семантики «хреста»; на його думку, на слов’янському історико-культурному ґрунті відбулося зближення понять хрест і Христос, а на українському мовному матеріалі розвинувся апелятив «хрест» і назва «Христос» [29, 578].

В українській літературній інтерпретації слово-поняття хрест несе передовсім ідею страждання, випробування, важкої і почесної ноші. Головною ідеєю розп’яття на хресті є «переживання сутності антагонізму», агонізуючий біль життя, творення і знищення. Символ хреста стає узагальнено-страдницьким:

Я все життя горів на огнищі людському,

Я все життя неначе був розп’ятий

За злочин чийсь на вічному хресті.

(О.Олесь).

У значенні «стати для когось випробуванням, що випало на долю» слово-символ хрест несе негативне забарвлення: … недбалий на поверховий вигляд, він був правдивим хрестом для матері, котра ніяк не могла йому вщепити в голову своїх правил чемності (І.Франко).

Переосмислення слова-символу «хрест» ускладнюється, здобуває нових образних нашарувань у сполученнях з іменниками Родового відмінка на зразок слово, правда, віра, любов тощо:

І на хресті підступних слів і вчинків

Щодня ми розпинаємо Христа.

(В.Крищенко).

Хрест називають ще знаком знаків. Представляючи собою дві перехресні лінії, він з доісторичного часу служив релігійним, охороняючим символом майже у всіх культурах світу.

Матеріал, з якого зроблений хрест, – це теж елемент символізму. Золотий хрест означає просвічення, срібний – очищення, хрест з інших матеріалів – металів – смирення, дерев’яний хрест – символ поривання.

Хрест є зовнішнім знаком належності людини до християнської віри, магічним оберегом від хвороб і нещасть.

Але перш за все хрест – це символ Христа, його розп’яття , а отже, християнської віри і церкви [40, 17].

Ікона (образ) – символ Царства Духу, Господа; молитви; божественної гармонії; світла, слави Божої і величі; устремління світу, людей до Всевишнього; святості; олюдненого образу Бога [33, 32].

У православ’ї ікона прирівнюється до Святого Письма, Христа як одна з форм одкровення та богопізнання. Ікона має догматичне, літургійне, виховне, естетичне значення. Вона призначена для того, щоб у тимчасовому побачити вічне, у видимому – невидиме, у тлінному – вічне. Сенс ікони полягає не в її речовій красі, а в тій «духовній красі первообразу, яка є Богоподібність». Головна думка православної ікони – це гармонія та мир у церкві та її пастві.

У плані людської творчості ікона – це дана Богом довершеність, печать відповідності образу своєму первообразу, символу – тому, що він зображує, тобто Царству Духу. «Краса ікони – краса подоби Бога, і тому цінність її не в тому, що вона красива…, а в тому, що вона відображає Красу». В іконі наочно передано реалізацію святоотецької мудрої формули: «Бог став Людиною для того, щоб людина змогла стати Богом».

Ікона пронизана символікою форм, ліній, кольорів. Святість Всевишнього людині передається за допомогою німба (вінчика), який є образотворчою передачею духовного світу внутрішньої гармонії людини і Божої благодаті. Ікона – це зовнішнє вираження перетвореного