мірою засвідчують численні фраземи із різними смисловими наповненнями: бійся Бога «застереження»; Бог знає «хто знає»; Бог з ним – на позначення згоди, примирення, прощення; Бог з тобою – на позначення здивування, заперечення, докору, як заспокоєння; Боже поможи – вітання з побажанням успішної праці; борони Боже, не дай Боже, хай Бог боронить – для вираження небажаності чогось, заперечення; дай Боже – при вираженні бажаної дії; хвалити Бога, Богові дякувати «на щастя»; що Бог дасть «що буде, то буде» тощо.
В романі Уласа Самчука «Волинь» духовне життя українців тісно пов’язане з вірою в існування Божого початку, із сповідуванням Божих заповідей і високих моральних християнських цінностей.
Віра для У.Самчука є джерелом творчої енергії, що невпинно розвиває та рухає думку, не дає закам’яніти душі, спонукає до дії. Водночас ідея віри в його творчості – це форма активного духовного відображення уявлень про світ, спроба створити ідеал такої віри у Всевишнього, котра б сприяла повнокровному життю в складному світі.
Найуживанішими в романі є лексеми, пов’язані з релігією та Богослужінням. Серед них окрему групу становлять слова, які є найменуваннями Бога і Божого Сина у християн (Бог, Господь, Ісус Христос, Бог Святий, Пан), а також їх діалектні форми (Біг, Йсу-Христу). Назва Бога може ускладнюватися прикладкою або синонімом: Христе – Боже, Хресто – Святий, Христос – Спаситель, Бог – Саваоф, Господь – Бог. Посилюють виразність мовлення й образні переносні найменування Бога: Творець, Сотворитель, Великий Майстер, Отець, Син, Дух Святий, Найвища Сила та інші.
Серед переносних найменувань Бога вирізняється лексико-семантична група субстантивованих прикметників: Великий, Святий, Небесний, Милосердний, Найвищий, Сладчайший.
У романі «Волинь» часто вживаються вигуки, виражені словами Боже, Господи, що нерідко повторюються: Боже! Боже!
Також як вигуки для вираження великого захоплення, подиву, відчаю, розпачу, радості, страждання вживаються сполуки: Боже мій, Боже милостивий, Боже великий та інші.
Українським селянам роману «Волинь» притаманне почуття патріотизму, любові до рідного краю, і все це пов’язується з їхнім духовним світом, з глибокою вірою в Бога, надією, сподіванням на Божу ласку, на те, що все діється з Божої волі. У своїх повсякденних висловлюваннях вони постійно наголошують, що «Бог добрий», «Він милосердний», «все видить», усе «дасть» тим, хто просить.
Вживає письменник також символ слово, яке у релігійних контекстах символізує правильність, істинність, надає судженням змісту, є початком усього: «На початку було Слово, а слово було у Бога і Бог було Слово».
У романі слово, як і молитва, має очищувальну силу, є втіленням Заповіту Божого. Слово як уособлення Бога має здатність бути: суддею («… захлинатися словами, судити світ»), пророчити («[Авторський коментар афоризмів Т.Шевченка, якого У.Самчук прославляє як Бога]: Прості, звичайні слова, але скільки в них зложено! Скільки неухильної намацальної правди»); мудрістю Божою («Це його Бог , що з його істоти в час Страшного суду говорив словами правди і мудрості»); Божою настановою людям («Розум, праця, віра! – Слова, які вщерть налиті живою кров’ю, натхнені живою душею») [34,13].
Вчений Г.Чельцов, відповідаючи на питання про існування Бога, наводить чимало найменувань: Вічний Дух, Всеблагий, Всеправедний, Всемогучий, Всюдисущий, Незмінний, Всеблаженний, Всезнаючий, Творець, Владика, Вседержитель, Спаситель. Цим автор хотів показати, яким добрим, милосердним є Господь. Він усім допомагає, пробачаючи гріхи. Він віддав своє життя, щоб спасти весь людський рід, щоб показати безмежну любов до кожного із нас.
Автор також намагається пояснити значення Пресвятої Трійці, до якої ми часто звертаємось у своїх молитвах: «Пресвятая Тройце, помилуй нас, Господи …!». Тут під іменем Пресвята Трійця потрібно розуміти єдиного бога в
трьох особах: Бог Отець, Бог Син, Бог Дух Святий. Ці тир особи рівні між собою і мають те саме значення, однакову силу і честь, як і Бог Отець є істинним Богом, так і Бог Син, і Бог Дух Святий. Відрізняються між собою ці три особи одного Божества тільки тим, що Бог Отець не народжується і не сходить від іншої особи, Син Божий народжується від Отця, а Дух Святий сходить від Отця. Дещо схоже на Трійцю ми можемо бачити в сонці. Як від сонця народжується світло і виходить тепло, так і від Бога Отця народжується Син і сходить Дух Святий, і як від сонця не можна відділити ні світла, ні тепла, так і від Бога Отця не можна відділити Бога Сина і Бога Духа Святого. Тому ми називаємо Бога Пресвятою трійцею, єдиносущою і нероздільною [38, 98].
Втрачаючи безпосередній зв’язок із біблійно-богословським осмисленням поняття, частина зворотів із словом Бог набуває народно-розмовного, зниженого характеру, за таких умов оцінні характеристики переміщуються в площину нульової відмітки, інколи виникає відтінок спрощеного, власне побутового бачення образу, елемент гумористичного «запанібратства»: як у Бога за пазухою (за дверима) «у затишку й достатку»; куди Бог несе? «звідки йдеш»; ні Богові свічка, ні чортові шпічка «ні до чого не придатний». Слово-символ Бог містить компоненти «всемогутність», «невідворотність», «справедливість», «всеохопленість», «всебачення», «доля», «кара» [11, 71].
Слово-поняття Христос за біблійною традицією – боголюдина, яка вміщує в собі всю природу Божу; друга Особа Пресвятої Трійці, Син Господа Вседержителя. Це символ єдиного Господа, Спасителя, Месії, Боголюдини; Вічного життя; Воскресіння; Радості світу; звільнення від земних пут, гріховності; перемоги Духа над матерією; Спасіння людства від загибелі [11, 72].
Дослідник теми Христа в українській літературі Я.Розумний простежує трансформацію цього образу «в постать людинолюбця і в символ національного терпіння, розп’яття і воскресіння»