2.3. Священна споруда (церква)

Священна споруда – храм, що відтворює у символічних формах всесвіт і релігійне учення, створюючи релігійний простір в усіх його компонентах, уособлює та освящає світ.

Церква є дім Божий. Святе місце, дім молитви, зібрання народу, небо земне (Герман, патріарх Константинопольський). Хоча вона створена з матеріальних речей, однак є сповнена милості Божої й таїнств. Вона освячується молитвами архієрея, помазується святим єлеєм.

Церква – символ вічного Бога; спасіння, радості, любові; берегині усього прекрасного; доброчинності й чистоти; духовного єднання; освіти та культури [33, 323].

За Біблією, Церква – це сукупність усіх християн, що об’єднані між собою вірою і любов’ю Христовою. Це сукупність людей однієї віри, а не та будівля, куди віруючі ходять молитися і яку називають Храмом Божим.

Церква – це входження в життя воскреслого Ісуса Христа, віднайдення життя вічного, «радості та миру в Дусі Святому» [33, 323]. Це чекання Царства; не якогось «іншого світу», а завершення всього суттєвого, всього життя в хресті.

За християнськими догматами, Церкву «встановив сам Господь Ісус Христос», який є Вічним її Головою. Церква Христова Єдина. «Вона одне суцільне тіло, що має Єдину Голову Христа Господа і одушевляється Єдиним Духом Святим.

Церква Свята, бо освячена Ісусом Христом. Вона – Соборна чи Вселенська, бо «вміщає в собі правовірних усіх часів, країв і народів». Церква іменується ще й Апостольською тому, що «вона безперервна і незмінно оберігає вчення, прийняте через апостолів і Дарів Благодаті Святого Духа …» [33, 323].

Церква поділяється на дві частини: на внутрішній вхід, тобто вівтар, і зовнішній, тобто саму церкву, де стають звичайні люди. Ця роздвоєність символізує:

1.Таїну Пресвятої Трійці, що є незбагненна і непізнавана, означає закритий вівтар, а оскільки Свята Трійця пізнається нами завдяки своїй турботі (про нас) і завдяки створенню, то її символізує сама Церква, а це означає, що дім Божий відкритий для всіх.

2.Закритий вівтар означає Христову натуру непізнанну Божественну, а церква – видиму людську, бо вона теж є мешканням Христовим.

3.Церква, яка поділяється на дві частини, означає людину, яка складається з двох частин, тобто з душі і тіла. Бо й людина називається церквою: Ви є церкви Бога Живого [ Коринтянам, 2 ].

4.Церква означає весь світ, вівтар – небо. А вся церква – землю та наземні речі [37, 57-58].

Церква символізує перш за все Царство Боже в єдності трьох сфер: Божественної, небесної і земної. Храм має тричленну структуру: алтар, власне храм і притвор.

Алтар мав кілька символічних значень: місце перебування триєдиного Бога; Божественна природа Христа Спасителя; дух людини; рай або Царство Небесне.

Середня частина, власне храм. Символізувала: місце небесного буття, ангельських істот, праведних людей які перейшли від смерті у життя вічне, нетлінне, тобто у Небесну Церкву; людську душу Христа Спасителя; душу людини.

За святим Діонісієм, поділ небесних сил на три частини: як у небі три категорії чинів хвалять Бога, так у земному небі люди Того ж славлять у церкві святій: у вівтарі священики і диякони, у церкві – люди вірні й досконалі, а у притворі – ті, хто спокутує гріхи [37, 58].

Освячена особливим чином, увінчана хрестом і прикрашена святими іконами, церква у цілому символізувала «прекрасне значення усього Всесвіту на чолі з Богом – його Творцем» [33, 318].

2.4. Священна дія (стояння, сидіння, стаючи на коліна, поклони, різні положення рук, знак хреста)

Священна дія – дія, що спрямована на контакт зі священним, на спілкування, взаємодію та безпосереднє зіткнення з найвищою сутністю.

Основними виражальними символічними жестами в Літургії є такі, як:

Стояння: «Станьмо гідно, станьмо зі страхом…». Цей заклик спочатку нагадував, що слід зберігати зовнішній порядок. Але пізніше набув нового значення, глибшого. Стояння означає «стояти» у відкупленні, коли людина «стоїть» у стосунках з Богом життя. Тому воно означає «бути» і є не тільки символом воскресіння Христового. А й радісного піднесення людського серця до неба і навіть духовного воскресіння людини, що відбувається під час молитви. Стояння – це «основна постава» в Літургії і її здавна розуміють як символічний знак пасхального існування відкуплених.

Сидіння – це постава слухача, який сприймає і споглядає, а також ознака авторитету. Коли сидить громада, що слухає, то сидіння буде означати її готовність слухати, якщо сидить проповідник, то це свідчить про його авторитет як учителя.

Стаючи на коліна, людина виражає свою нікчемність і дріб’язковість перед Господом. Це ознака як поклоніння. Так і упокорення грішника.

Поклони – це вияв упокорення перед Божим маєстатом і покути за наші гріхи.

Коліноприклонення є також символом покаяння, покори, і примирення з Богом.

Різні положення рук – це дуже переконливий виражальний жест людини, що молиться. Священик підносить вгору руки (Постава Оранти) у Літургії під час молитви « Отче наш», і коли говорить: « Вгору піднесімо серця» та «Благодарім Господа». Єпископ або священик, що уділяє благословення («Мир всім», «Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами», «Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і чоловіколюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і на віки вічні»; під час освячення Святих Дарів: «Прийміть,