Предметом дослідження є стратегії збереження «лиця» мовця у процесі міжособистісного спілкування, виявлені на матеріалі роману Дж. К. Роулінг "Harry Potter and the Order of the Phoenix".

Для вирішення поставлених завдань у роботі використовуються такі методи: методи лінгвостилістичного, дискурсивного та контекстологічного аналізу для вивчення мовленнєвої тканини твору; метод систематизації, за допомогою якого узагальнюються та систематизуються результати дослідження; метод функціонально-прагматичного аналізу для вивчення мовних засобів вираження інтенції автора, типологізації засобів вираження імплікації, дослідження прагматичних ситуацій та фонових знань, які сприяють декодуванню імпліцитної інформації.

Наукова новизна одержаних результатів. Теоретичне значення роботи визначається тим, що в ній дістає подальший розвиток комунікативно-прагматична категорія «лиця» співрозмовників, виокремлюється низка стратегій збереження «лиця» мовця.

Практичне значення одержаних результатів. Практична цінність роботи полягає у можливості застосування її основних положень та висновків у навчальному процесі на факультетах іноземних мов педагогічних інститутів та університетів при викладанні курсів прагматики, основ теорії мовної комунікації, інтерпретації тексту, дискурсивного аналізу; при написанні курсових, дипломних та магістерських робіт з англійської філології.

Апробація результатів роботи. Дослідження пройшло апробацію на ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми філології та американські студії» (м. Київ, Національний авіаційний інститут; 21-23 квітня 2010 р.) та на звітній науковій конференції Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (березень 2010 р.), секція філологічних наук.

Публікації. Основні результати роботи відображено у тезах «Прагматичні стратегії збереження «лиця» мовця» (збірник тез та доповідей науково-практичної конференції «Актуальні проблеми філології та американські студії», м. Київ, Національний авіаційний інститут, 21-23 квітня 2010 р., секція прикладної лінгвістики).

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків. Обсяг тексту роботи ? 92 сторінки, загальний обсяг роботи ? 113 сторінок.

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної проблеми, визначаються мета і завдання роботи, об’єкт і предмет дослідження, розкривається його новизна, теоретичне та практичне значення, коротко характеризуються методи дослідження.

У першому розділі, «Лінгвістична ввічливість у контексті теорії мовленнєвих актів», уточнюється зміст понять «мовленнєвий акт», «імплікація», «лінгвістична ввічливість», визначаються способи реалізації принципу лінгвістичної ввічливості засобами непрямих мовленнєвих актів, можливість досягнення бажаного перлокутивного ефекту через дотримання принципу кооперації П. Ґрайса.

У другому розділі, «Концепція «лиця» П. Браун і С. Левінсона», розглядаються ситуації загрози «лицю» співрозмовників і стратегії збереження «лиця» слухача, розробляється система стратегій, які допомагають мовцеві зберегти власне «лице».

У третьому розділу, «Аналіз концепції «лиця» мовця на матеріалі роману ДЖ. К. Роулінг “Harry Potter and the Order of The Phoenix”, проводиться дискурсивно-функціональний аналіз стратегій збереження «лиця» мовця та розглядаються принципи взаємодії стратегій у комунікативних ситуаціях.

У Висновках узагальнюються результати проведеного дослідження і окреслюються перспективи подальшої наукової розробки проблеми.

РОЗДІЛ 1

ЛІНГВІСТИЧНА ВВІЧЛИВІСТЬ У КОНТЕКСТІ ТЕОРІЇ МОВЛЕННЄВИХ АКТІВ

1.1. Мовленнєвий акт як одиниця комунікації

Основою сучасної прагмалінгвістики можна вважати теорію мовленнєвих актів, започатковану працями британських та американських філософів і логіків Дж. Остіна, Дж. Серла, П. Ґрайса, Дж. Ліча та ін. До цього часу лінгвістика стверджувала, що мова використовується тільки для того, щоб говорити [31]. Дж. Остін першим помітив, що деякі висловлювання не передають інформацію, а виконують певну дію [62 : 121]. Систематизовані спостереження над природою і структурою мовленнєвих актів Дж.Остін виклав у курсі лекцій 1955 р. в Гарвардському університеті. Вважається, що його посмертно видана книга “Слово як дія” (1962) заклала основи теорії мовленнєвих актів. [44 : 40].

У своїх дослідженнях Дж. Остін висвітлює різницю між констативами та перформативами. Прoмовляючи I apologize … , I promise … , I will … (на весіллі) чи I name this ship, ми передаємо нову психологічну чи соціальну реальність. У вищеназваних випадках сказати означає виконати. Дж. Остін назвав такі речення перформативами, помітивши їх відмінність від тверджень, що передають інформацію (констативів).

Дж. Остін стверджує, що констативи повинні відповідати вимогам достовірності або недостовірності, а мовленнєві акти повинні відповідати певним мовним правилам (felicity conditions) [44 : 3]. Він усвідомлює, що контекст – важливий чинник ефективності здійснення ілокутивного акту. Для того, щоб ілокутивний акт відбувся, необхідно, щоб відповідними були як учасники, так і обставини.

Теорія мовленнєвих актів – це, за словами М. Дмитрієвої [18], логіко-лінгвістична теорія, що вивчає прагматику та структуру мовленнєвих актів як одиниць мовної комунікації та мовної діяльності у цілому. Передумовою здійснення мовленнєвого акту є, по-перше, наявність двох осіб – партнерів по комунікації: мовця, тобто відправника мовленнєвого повідомлення, та слухача, тобто адресата повідомлення, які виступають у певних соціальних ролях; по-друге, наявність спільного фонду знань і, по-третє, наявність певного предмета мовленнєвої комунікації

Одне із ключових положень теорії мовленнєвих актів полягає в тому, що мінімальною одиницею спілкування є не речення чи висловлювання, а здійснення певного комунікативного акту [44]. Кожне речення є засобом реалізації відповідного мовленнєвого акту, і співвідноситься з певною комунікативною інтенцією мовця.

Теорія мовленнєвих актів дала змогу розробити прагматичні функціональні моделі висловлювання, які пов'язують значення з конкретними ситуаціями спілкування і значення, яке визначається відносно мовця і слухача [59].

Основні постулати теорії мовленнєвих актів такі:

· розмежування висловлювань на перформативи і констативи;

· виділення трьох складових аспектів мовленнєвого акту – локуції, ілокуції і перлокуції, і, як результат, відмежування прямих мовленнєвих актів від непрямих, інтерпретованих прагматично (Д. Ґордон та Дж. Лакофф, П. Браун та С. Левінсон, Дж. Серл, Дж. Ліч [81 ; 83];

· вирізнення П. Ґрайсом лінгвального явища мовленнєвої імплікатури, яке полягає у розмежуванні того, що артикулюється у висловлюванні, і того, що насправді має на увазі мовець.

Дж. Остін не наводить чіткого формулювання поняття ілокутивного акту.