Таблиця 2.1

Ситуації загрози «лицю» (за П. Браун і С. Левінсоном)

Ситуації загрози «негативному лицю»

мовця | слухача

- вираження подяки

- прийняття подяки або вибачення

- перепрошення

- прийняття пропозиції

- реакція на порушення слухачем соціального етикету

- вимушені дії мовця | Мовленнєві акти, які:

- визначають або забороняють майбутні дії слухача (накази, вимоги, припущення, поради, нагадування, застереження тощо)

- виражають оцінку мовцем слухача, його поведінки або речей, які йому належать (компліменти, захоплення, заздрість)

- виражають певну позитивну майбутню дію мовця по відношенню до слухача (пропозиція, обіцянка)

Ситуації загрози «позитивному лицю»

мовця | слухача

Мовленнєві акти, що свідчать про хибність тверджень мовця і/або його неспроможність контролювати свою поведінку:

- виправдання

- прийняття компліменту

- нездатність контролювати себе фізично

- нездатність контролювати себе емоційно

- самоприниження

- зізнання, сповідь | Мовленнєві акти, що виражають:

- негативну оцінку мовцем «позитивного лиця» слухача:

а) пряме / імплікативне несхвалення особистих речей, рис характеру слухача

б) ствердження або натяк на те, що слухач неправий або введений в оману (образи, скарги, непогодження)

- байдужість мовця по відношенню до «позитивного лиця» адресата:

а) надмірно емоційні висловлювання мовця

б) насмішки, висловлення неповаги

в) приниження слухача, самовихваляння

г) обговорення тем-табу

д) некооперативна поведінка, перебивання

е) звертання в образливий спосіб

2.2. Стратегії збереження «лиця» співрозмовників

Поняття ввічливості може застосовуватися тільки по відношенню до слухача, в той час як понятя збереження «лиця» стосується як адресата так і адресанта.

Стратегії ввічливості використовуються для збереження «лиця» слухача і мовця у випадку, коли акт, що загрожує втратою «лиця» є неминучим або бажаним для адресата ("Your headlights are on!"). П. Браун і С. Левінсон виділяють чотири основні типи стратегій ввічливості: пряме вираження інтенції (bald on-record), негативна ввічливість, позитивна ввічливість та непряме вираження інтенції (off-record (indirect)) [64]. Ці стратегії дозволяють мовцю зберегти «лице» слухача. Окрім цього, ми виділяємо низку стратегій, які дозволяються зберегти «лице» мовця.

До стратегій збереження «лиця» слухача відносять:

§ стратегії прямого вираження інтенції, які не мінімізують "шкоду лицю" слухача, хоча є випадки, коли стратегії такого типу можуть імлікативно мінімізувати акт, що загрожує втратою «лиця». Використання стратегій прямого вираження інтенції може шокувати або стурбувати адресата, тож вони реалізуються у надзвичайних ситуаціях або у ситуаціях, коли співрозмовники знаходяться у дружніх або близьких стосунках [64].

П. Браун і С. Левінсон наводять перелік ситуацій, у яких застосовуються стратегії прямого вираження інтенції [64]:

- відсутність зменшення загрози «лицю» слухача:

* невідкладність питання або відчайдушність мовця ("Watch out!");

* потреба бути почутим ("Hear me out:...")

* цілеспрямованість мовця ("Pass me the hammer.");

* відсутність або невелике бажання "зберегти лице" співрозмов-ника ("Don't forget to clean the blinds!");

* виконання акту, що загрожує втратою «лиця», в інтересах адресата ("Your headlights are on!")

- імплікативне або ситуативне зменшення "загрози лицю":

* привітання ("Come in.");

* пропозиція ("Leave it, I'll clean up later.", "Eat!").

§ Стратегії позитивної ввічливості мають на меті мінімізацію шкоди «позитивному лицю» слухача. Вони імплікують схвалення дій чи цінностей адресата, вияв симпатії, поваги тощо, і здебільшого використовуються, коли співрозмовники добре знайомі. Окрім уникнення конфлікту, стратегії позитивної ввічливості допомагають підтримати стосунки, виявити солідарність тощо. П. Браун і С. Левінсон розрізняють такі стратегії [64]:

- зацікавлення потребами, інтересами, бажанням співрозмовника ("You look sad. Can I do anything?");

- використання маркерів солідарності або рівності за статусом ("Heh, mate, can you lend me a dollar?");

- оптимістичне налаштування ("I’ll just come along, if you don’t mind.");

- заохочення до дії як адресата, так і адресанта ("If we help each other, I guess, we’ll both sink or swim in this course");

- пропозиція або обіцянка ("If you wash the dishes, I’ll vacuum the floor.");

- перебільшена зацікавленість у справах співрозмовника ("That’s a nice haircut you got; where did you get it?");

- уникнення незгоди ("Yes, it’s rather long; not short certainly.")

- жарт ("Wow, that’s a whopper!").

§ Стратегії негативної ввічливості направлені на збереження «негативного лиця» слухача і на уникненні нав'язування. «Негативне лице» – це бажання співрозмовника зберегти незалежність, тож мовець повинен надати слухачеві можливість вибору, використовуючи нейтральний стиль та пам'ятаючи про умовну дистанцію [70]. П. Браун і С. Левінсон наводять такий перелік стратегій негативної ввічливості [64]:

- використання непрямих мовленнєвих актів ("Would you know where Oxford Street is?");

- використання ухильних висловлювань і непрямих мовленнєвих актів ("Perhaps, he might have taken it, maybe.", "Could you please pass the rice?");

- використання заперечувальних форм з наміром отримати позитивну відповідь ("You couldn’t find your way to lending me a thousand dollars, could you?");

- зменшення ступеня нав'язування ("It’s not too much out of your way, just a couple of blocks");

- використання безособових структур, наприклад, субстантивацій, пасивних конструкцій або формулювання загальних правил: ("I hope offense will not be taken.", "Visitors sign the ledger.", "Spitting will not be tolerated.");

- вибачення ("I’m sorry; it’s a lot to ask, but can you lend me a thousand dollars?");

- використання займенників у формі множини ("We regret to inform you").

Пошук допомоги або прохання мовця про послугу є типовими прикладами використання стратегій негативної ввічливості. Хелд [66] описує три основні стадії у ситуаціях пошуку допомоги: підготовчу, центральну та фінальну:

1. На підготовчій стадії людина, яка потребує допомоги, має певні перестороги щодо потенційної втрати «лиця» обох співрозмовників. Пошук допомоги передбачає використання певних знаків та маркерів для початку розмови і роз'яснення ситуації (наприклад, "You see,", "So," тощо) Прохання часто пом'якшують або роблять менш прямим та нав'язливим (наприклад, застосування форм