Учений виокремлює чотири максими принципу кооперації, кожна з яких розвинута у кілька постулатів [77 : 8-9]:

· Максима повноти інформації (кількості): адекватно нормувати інформацію.

1.Висловлювання повинно містити стільки інформації, скільки необхідно для розуміння, мети мовця

2. Інформаційний внесок не повинен бути більшим ніж вимагається.

· Максима якості інформації: надавати правдиву інформацію і аргументовані оцінки.

1. Не говорити того, що вважається неправдивим.

2. Не говорити того, для чого немає належних підстав.

· Максима доречності (релевантності): говорити тільки те, що стосується справи.

1. Не відхилятися від теми.

2. Говорити по суті.

· Максима способу викладення інформації: висловлюватись чітко і послідовно.

1. Уникати незрозумілих висловлювань.

2. Уникати двозначності.

3. Висловлюватись лаконічно.

4. Бути організованим.

[68 : 307-310].

Одночасне дотримання усіх максим часто виявляється неможливим (аналіз стратегій мінімізації їх порушень не є завданням цієї роботи).

Г. П. Ґрайс вважає також обов’язковим дотримання інших постулатів (естетичних, соціальних або моральних) – таких, як, наприклад, ввічливість; ці постулати також можуть породжувати комунікативні імплікації [19]. Дослідник вважає, що саме комунікативні постулати і комунікативні імплікації пов'язані з тією специфічною метою, для досягнення якої пристосована і, в першу чергу, використовується мова (і, тим самим, мовне спілкування).

Відповідно до принципу дотримання / порушення правил комунікації Г. П. Ґрайс виділяє 3 групи ситуацій.

До першої групи відносять приклади, у яких максими не дотримуються, або з яких не ясно, чи максими дотримуються. Наприклад:

А стоїть біля машини, яка нездатна пересуватися; до нього наближається Б, і відбувається такий обмін репліками:

(1) А: I am out of petrol.

В: There is a garage round the corner.

Якби В не вважав, або не припускав можливості, що гараж відчинений, і що там можна купити бензин, він би порушив максиму релевантності; отже, В передбачає, що гараж повинен бути відчиненим.

Друга група представлена прикладами, у яких максими порушуються, але їх недотримання пояснюється конфліктом максим. Наприклад: обговорюючи маршрут туристичної подорожі Францією, А повідомляє В, що хотів би відвідати свого друга:

(3) A: Where does C live?

В: Somewhere in the South of France.

Немає підстав думати, що В уникає відповіді; з іншого боку, його відповідь є менш інформативною, ніж цього вимагає співрозмовник А. Недотримання максими кількості може бути пояснено лише тим, що бути більш інформативним означає для В порушити максиму якості (постулат "не говорити того, для чого немає належних підстав") і В це усвідомлює. Отже, В має на увазі, що він не знає, в якому саме місті живе його друг.

До останньої групи належать приклади, що ілюструють порушення першого постулату максими кількості. У них максими не дотримуються, але слухач розуміє, що вони присутні тою мірою, якої вимагає контекст:

А пише рекомендацію одному з своїх учнів, що претендує на місце на кафедрі філософії; його лист виглядає так: «Dear Sir, Mr. X’s command of English is excellent, and his attendance at tutorials has been regular. Yours, etc. »

Така форма рекомендаційного листа свідчить про те, що А не ухиляється від співпраці. Не можна також припустити, що він не може сказати більше через непоінформованість, оскільки йдеться про його учня; більше того, він знає, що від нього потрібна докладніша інформація. Звідси витікає, що А хоче передати смисл, який не бажає повідомляти прямо. Таке припущення зрозуміле тільки в тому випадку, якщо А вважає, що містер Х не розуміється на філософії; саме це А і має на увазі.

Прикладами порушення максими кількості виступають також очевидні тавтології, такі як «Жінка є жінка» або «Війна є війна». Г. П. Ґрайс вважає, що такі репліки є абсолютно неінформативними; вони в будь-якому комунікативному контексті порушують максиму повноти інформації. Звичайно, такі репліки містять певну ідею. Слухач розуміє їх зміст і здатен пояснити, чому мовець вибрав очевидну тавтологію, а не більш розгорнуте та інформативне пояснення [68 : 311-315].

Другий вид імплікації, яку виділяє Г. П. Ґрайс, – умовна імплікація. Їй притаманні такі особливості:

1. умовне значення вжитих слів визначає, що мається на увазі, і допомагає визначити смисл висловленого;

2. те, що умовно мається на увазі, – це частина значення або смислу висловленого.

Наприклад: He is a philosopher; he is, therefore, brave.

Г. П. Ґрайс відзначає, що саме семантична функція слова «therefore» дає змогу мовцю підкреслити те, що не було сказано, але певні висновки було зроблено [68 : 329]. Такі ж функції приписуються словам «but» та «moreover». Пізніше Г. П. Ґрайс визначив слово «but» як модель слова, яке може слугувати для вираження умовної імплікації. Згідно з його концепцією, умовна імплікація є більш семантичною, ніж прагматичною. Комунікативна імплікація повинна бути логічно зрозумілою. Якщо імплікація розшифровується інтуїтивно, вона вважається умовною, а не комунікативною.

Пресуппозиція – це третій вид імплікації.

Наприклад: «Smith has left beating his wife» передбачає, що Сміт бив свою дружину [68 : 329].

Поняття пресупозиції ще не має загальноприйнятого визначення. Існує два розуміння цього терміну:

1. зв’язок між типом мовленнєвого акту та іншими діями відносно реальності;

2. висловлювання, або будь-який конкретний вираз, правдивість якого є основою для правдивої оцінки іншого висловлювання.

Правдивість того, що приховано у підтексті, є обов’язковою умовою незалежно від того, правдиве висловлювання чи ні. Серед лінгвістів немає згоди у питанні