Поетична спадщина Е. По – досить незначна за обсягом, але протягом вже півтора століття вона вабить до себе читачів. Тематика його поезій – інтерес до смерті, ідеалізація коханої людини, протистояння героя-одинака світові, самотність. Е. По часто поетизує кохання до вже померлої дівчини. Він утверджує вищість смерті над життям, а життя ототожнює із сном. Відтворення опозиції “життя – смерть” вимагає уваги перекладачів не лише до лексики, а й до милозвучності та містичної гри звуків. Адже, різноманітні художні засоби та стилістичні прийоми (рефрени, алітерація, внутрішня рима, багата метафорика) роблять поезії Е. По мелодійними та мають сильний емоційний вплив на читача. Музичності поезіям надають фоностильові фігури – асонанси, алітерації, звукопис, звуконаслідування, звуковідтворення, звукові анафори, парономазії. Звукосимволізм і складна композиційна побудова вимагають особливого підходу до тлумачення поетики Е. По. Перекладач, який використовує лише один перекладацький метод чи підхід не зможе адекватно відтворити його поезії.

Українські перекладачі зацікавилися творчістю Е. По понад сто років тому. Піонером цієї справи був П. Грабовський. Засвоєння поетичного доробку американського класика почалося саме з поеми “Крук” – чи не найуславленішого його твору. В примітці до перекладу П. Грабовський цілком переконливо вмотивував свій вибір, зазначивши, що “Крук” вважається одним з найхудожніших творів Едгара По, де реальна дійсність, однак, переплітається з “хоробливими марами”. Мотив смерті лунає у багатьох віршах Е.По: “Dreams”, “The Raven”, “To the Lake”, “The Sleeper”, “Ulalume”, “The Bells”, “Alone”, “The Conqueror Worm”, “Spirits of the Dead”, “A Dream Within a Dream”, “Eulalie”, “Dream-land”, “The City in the Sea” тощо. Прикметникові лексеми, які виступають потужним засобом інтенсифікації іменників, займають важливе місце у поезіях Е. По. Адже вони створюють емоційно-психологічний колорит. У поезіях поняття “смерті” розкривається за допомогою таких слів: death,ghost, shadow, spirit, worm, demon, ill angels, evil тощо; в українських перекладах: смерть, духи, тінь, диявол, примара, гадь, химера, хробак тощо. Реальне життя Е.По частково ототожнює із таємничим сном.

Як літературний критик, По часто писав про поезію, зокрема, і про свою власну. В ряді статей і рецензій він розробляв теорію поезії. Так, в статті “Поетичний принцип”, що була основою його публічних виступів в останні роки життя, увага акцентується на таких основних моментах: ліричний вірш не повинен бути занадто довгим, бо він повинен нас хвилювати і духовно наснажувати; все моралізаторське і дидактичне має бути з нього усунуте, слід прагнути до “чистої” поезії; поетичне є ритмічним осягненням краси; метою поезії є духовне переживання, а не відображення дійсності; суттєвою складовою поетичного твору має бути його музикальність. Вірші По в найвищій мірі органічні, народжені в душі і в серці геніального митця, а не створені шляхом застосування лиш теоретичних постулатів.

Дослідження історії перекладів, в тому числі й перекладів одного автора, яка нерідко охоплює десятки чи й сотні років, природно вимагає від дослідника літературно-естетичної оцінки перекладів в синхронному і діахронному аспектах. Тому досить актуальною проблемою для перекладознавства є диференціація жанрів. Йдеться, насамперед, про поняття вільного перекладу, версії, варіації, переробки, переспіву, наслідування, перелицювання тощо.

Так, різницю між перекладом і переробкою слід розглядати через опозицію адекватність :: прийнятність, тоді як відмінність переспіву і вільного перекладу полягає у наявності чи відсутності етномовних заміщень композиційних компонентів, а переспів і травестія, яким притаманні елементи онаціональнення різняться наявністю пародійно-бурлескного забарвлення в останній. Версія відрізняється від вільного перекладу вилученням кількох смислових домінант першоджерела або їх додаванням до оригінальної смислової структури. У вільній варіації, порівняно з вільним перекладом і версією, кількість залучених смислових домінант першотвору мінімальна. Крім того, вільна варіація супроводжується авторським підкресленням, на зразок епіграфу чи назви. Авторське підкреслення властиве і наслідуванням та стилізаціям, проте в цьому випадку акцентуються не смислові домінанти оригіналу, а запозичення поетичних канонів літератури-джерела, які слугують засобом оновлення приймаючої літературної полісистеми або використовуються як канонізовані вже моделі з метою створення особливого ефекту (наприклад, пародійного).

Спираючись на викладені теоретичні міркування, можна зробити кілька узагальнень стосовно перекладів поетичних творів Е. По українською мовою.

Для поетичної спадщини Е. По характерні наступні жанри віршового перекладу: вільний переклад (“Крук”, “Аннабель Лі”, “Ельдорадо” П. Грабовського), версія (“Дзвони” В. Щурата), вільна варіація (“Ельдорадо” Ю. Покальчука), наслідування (“Подзвіння” Г. Чупринки), стилізація (“Крук або ж Ворон” О. Ірванця) і власне переклад (Г. Гордасевич, С. Гординський, Г. Кочур, Є. Крижевич, Л. Мосендз, А. Онишко, Д. Павличко, М. Стріха, М. Тупайло).

Раннім перекладам поезій Е. По характерне введення національно- забарвленої лексики, що не можна тлумачити як індивідуальну характеристику окремих перекладачів. В них наявні еквілінеарні та еквіметричні невідповідності, одомашнення на мовностилістичному рівні та дрібні змістовні вади. Наприклад, переклади П. Грабовського (“Крук”, “Ельдорадо”, “Аннабель Лі”), В. Щурата (“Дзвони”). Деякі перекладачі додають від себе немотивовані домінантні семантико-стилістичні елементи, часто замість втрачених авторських.

Неточності або помилки у перекладах можна поділити на семантичні, лексичні, граматичні та стилістичні. До семантичних вад належать слова, у яких відбито не той відтінок значення,