Високим ступенем дотримання структурних і змістовно-концептуальних параметрів відзначаються переклади Г. Гордасевич, С. Гординського, Є. Крижевича, Л. Мосендза, Д. Павличка, М. Стріхи, М. Тупайла, які вивели український поетичний переклад на новий щабель, в тому числі й завдяки перекладам поезії Е. По.

2.3. Відтворення семантико-стилістичної структури оригіналу в українських перекладах поетичних творів Е. По

Поезії передають почуття автора за допомогою створених образів, які закодовані у змісті твору і будуються на основі образного значення окремих слів та асоціаціях. Такий вплив досягається завдяки різноманітним стилістичним засобам – метафорам, епітетам, архаїзмам, синтаксичними та звуковими повторами. Тому завдання перекладача – відтворити особливості форми та змісту поезій. Перенесення поезій з одного культурного середовища в інше може здійснюватись по-різному в залежності від мети, яку ставить перед собою перекладач. Навіть якщо перекладач не порушує художньої суті твору, все ж можуть виникнути міжкультурні розбіжності, які будуть перешкоджати його розумінню.

Адекватність є першорядною вимогою до перекладу. Адже адекватність перекладу – це переклад, що сприймається носієм мови перекладу так само, як оригінал – носієм мови оригіналу. Семантико-стилістична адекватність визначається через оцінювання семантичної та стилістичної еквівалентності мовних одиниць, що формують тексти оригіналу та перекладу. Критерієм адекватності є рівноцінний комунікативний ефект.

Унікальність поезій зумовлює неможливість перенесення всіх їх параметрів в нову мовно-культурну систему. Кожна поезія – це особливий світ, який повинен розтлумачити та декодувати перекладач. Тому перекладач повинен визначити домінанту, для того щоб зосередити увагу на головному та посилити емоційний та естетичний ефект. Поезіям Е. По характерна складна композиційна побудова, звукосимволізм, милозвучність. Тлумачення його поезій потребує особливого підходу. Розбіжності у перекладах можна пояснити прагненням зберегти ключові компоненти, адже для увиразнення якоїсь деталі завжди доводиться жертвувати іншою.

Багатьом перекладам поезій Е. По характерні еквілінеарні та еквіметричні невідповідності, одомашнення на мовностилістичному рівні, змістовні та стилістичні вади. А. Федоров зазначає: «Переклади (у великому хронологічному масштабі) часто живуть значно менше, ніж оригінальні твори. Особливо це стосується перекладів прози. Причин тут кілька: розуміння, витлумачення оригіналу в старому перекладі виявляється з часом неповним, неправильним; може застаріти сама мова, якою зроблено переклад, тоді як оригінал лишається живим і свіжим» [88, 76]. Отже, різниця у адекватності перекладів поезій Е. По зумовлена значною відлеглістю у часі, еволюцією перекладацьких принципів, зміною соціальних умов та потреб суспільства.

2.3.1. Відтворення смислових, образних та стилістичних прийомів у перекладах поеми Е. По “Крук” / “Ворон”

“Ворон” / “Крук” заслужено вважається взірцем втілення світової меланхолії в поезії нового часу. Дослідник життя і творчості Е. По, Джон Інгрем, вважає, що “ні до того, ні після жодна поема невеликого обсягу не викликала такої сильної та миттєвої реакції, такого ентузіазму. Вона принесла своєму авторові більше слави, ніж всі його інші писання, разом узяті, спровокувала численні пародії, перекладалася на різні мови, і, можна сказати, створила власну літературу”. Тому не дивно, що багато українських перекладачів випробували свої сили, змагаючись з художньо-поетичною вигадливістю автора. Найвідоміші перекладачі поеми “Ворон” / “Крук” це: П. Грабовський (1897), С. Гординський (1961), Г. Кочур (1969), А.Онишко (1972), Г. Гордасевич (1985). Сучасний переклад – В. Марача (2007).

В статті “Філософія творчості” Е. По спробував проаналізувати створення свого знаменитого “Ворона” і довести, що “ні один з моментів в його створенні не може бути віднесений на рахунок випадковості або інтуїції, що робота крок за кроком йшла до завершення з точністю і жорсткою послідовністю, з якими розв’язуються математичні задачі”. Він пробує переконати читача, що вірш створювався не завдяки натхненню, а шляхом скрупульозного обдумування і прорахунку всіх його складових елементів: вдалого вибору теми, дієвості емоційного впливу, виваженої побудови, оптимальної величини, ретельної проробки мелодії, гармонійного поєднання звукових характеристик голосних і приголосних, майстерного вибору рефрену, алітерацій, асонансів і звуконаслідування. І все ж, не дивлячись на демонстративну логічність викладу, засумніватись у наведених теоретичних постулатах змушує заключний висновок статті, де стверджується, що все ж найголовніше – це “по-перше, деяка складність чи, точніше, деяка тонкість і, по-друге, деяка доля натяку, підводна течія змісту”, не пояснюючи, зрозуміло, як можуть бути досягнуті ці якості, що визнаються найважливішими. З якою безпристрасною відстороненістю не аргументував би Е. По строгу обумовленість саме такої побудови свого “Ворона”, як би не пояснював вибір того, а не іншого віршового розміру або рими і як виник цей моторошний і бентежний рефрен “Nevermore!”, – строгий цей аналіз не замінить нам того безпосереднього відчуття піднесення і захоплення, яке переповнює нас при читанні вірша і яке виникає тільки при зустрічі із справжнім витвором мистецтва.

Першим перекладачем «Ворона» / «Крука», як уже зазначалося, був Павло Грабовський. В бібліотеці Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ зберігається автограф цього перекладу та примітки самого П. Грабовського, де він, зокрема, свідчить: “Ми зробили два переклади цієї поеми, двома різними мірами, та все ж не змогли, на превеликий жаль, задержати міри, якою написаний первотвір, бо кожний рядок, як побачить читач, треба закінчати словами “нічого” або “ніколи”, повторювати однакові звороти; взагалі це – річ дуже трудна для перекладання, принаймні –