Переклади поезії Е. По, здійснені А. Онишком, – це органічний розвиток традицій, закладених свого часу, ще Г. Кочуром і його перекладом “Крука”. Водночас це закономірний розвиток власного інтересу А. Онишка до поетичної спадщини американського романтика. Зрештою, тут виявляється також позитивна тенденція представляти на суд читацького загалу лише справді гідні уваги переклади, здійснені у відповідності з найкращими канонами української школи перекладознавства.

Всі вірші Е. По, до перекладів яких долучився А. Онишко, написані досить простими розмірами – як правило, ямбічними метрами, окремі поезії написані хореєм. Перекладач, безумовно, дотримується обраного автором розміру, проте з деякими відхиленнями: ритм перекладу у нього набагато чіткіший, ніж у першотворі, тобто А. Онишко дотримується стрункішої ритмо-метричної організації.

В А. Онишка трапляються певні відхилення у системі римування (чоловічі рими подекуди замінюються жіночими і навпаки) та вони не псують загального позитивного враження від перекладів. Як перекладач, А. Онишко відомий своїм талантом вдало відтворювати особливості поезії Е. По. Прикладом цього може служити його переклад “Ворона”. Не поступаються в цьому ракурсі й інші здійснені ним інтерпретації. Скажімо, вірш “Заснулій” насичений алітераціями та асонансами. Перекладач дбайливо намагається їх зберегти і в перекладі: “The lily lolls upon the wave” – “Лілею там леліє хвиля”. Подібна фраза зустрічається і в іншому вірші – “Країна сновидінь”: “With the snows of the lolling lily.

Прикладів вдалого насичення рядків асонансом та алітерацією у А. Онишка чимало: “О чарівна! Чия вина, / Що не зачинено вікна?”, “На Лету схожий сонний став” та багато інших. Перекладач відтворює також внутрішню риму: “Мов чорний птах, навколо страх”, “І повні шалу, так зухвало”.

Загалом у своїх перекладах А. Онишко досить скрупульозно дотримується змісту першотвору. За рахунок економного використання мовних ресурсів у поєднанні з їх максимальною концентрацією в рядках та строфах перекладач досягає мало не стовідсоткового охоплення ідей та семантики оригіналу в деталях. Іноді точність і повнота образів, які перекладач переносить у строфи своїх інтерпретацій, просто вражає. І це не поодинокий випадок майже повної адекватності строфи, а цілком типовий приклад.

Хоча більшість поезій, перекладених А. Онишком, і не належать до числа концептуальних творів Е. По, вони, однак, мають свою безумовну естетично-пізнавальну цінність. Незаперечною є важливість, скажімо, вірша “Озеро”, позаяк “з нього, – вважає Г. Аллен, – ми вперше довідуємось, як рано Едгаром По заволоділа дивна меланхолія і думи про смерть, які з часом зробилися його постійними супутниками” [2, 82]: Я знав – очікує загин, / Могила в мороці глибин / Того, хто би хотів знайти / Притулок в царстві самоти, / Душі відраду від скорбот / В Едемі темних вод [115, 45].

У сонеті “Тиша” зустрічаємо фразу “his name’s “No More”. Те саме “no more”, яке в дещо видозмінених формах “nothing more” та “nevermore” було лейтмотивом поеми “The Raven”. В перекладі читаємо: “Вона звучить словами “не вернуть!”, тобто в даному разі А. Онишко скористався тим же варіантом, що й Г. Кочур. Цілком ймовірно, що перекладач звернувся до нього як до знаного вже українським читачем вигуку, наснаженого додатковим змістом, адже Кочурівське “не вернуть” справедливо вважається найвдалішим відповідником зловісного крукового “nevermore”.

Загалом переклади А. Онишка залишають враження обдуманих, виважених, виконаних майстерно й талановито, з максимальним урахуванням всіх лексичних, семантичних та метричних особливостей творчої манери Едгара По.

Цікаві також переклади Євгена Крижевича – “Серенада”, “Мрії”, “Духи померлих”, “Вечірня зоря”, “До…”, “Хробак-переможець”, “До Анні” [115].

За способом організації ритмо-метричних елементів та рівнем їх відтворення переклади Є. Крижевича не поступаються інтерпретаціям А. Онишка та більшості російських перекладів.

Одним з концептуальних віршів Е. По, що їх переклав Є. Крижевич, є “Хробак-переможець”. Ліричним героєм цього песимістичного вірша, про що говорить і сам автор, є нікчемний хробак. Отож чітке зображення його сутності можна вважати чи не найважливішим моментом твору. Так, у перекладі колір хробака червоний, тоді як в авторському варіанті – криваво-червоний, а лицедіїв не просто жеруть, як в українському перекладі – актори до того ж вмирають у смертельних муках. Очевидно, перекладач відчував, що йому трохи не вистачає експресивності, тому він прагне компенсувати її брак гіперболічним “потворище”.

Недостатньо влучна і фінальна фраза: “…the play is the tragedy “Man,” / And its hero the Conqueror Worm”– “Людина” – назва драмі цій, / Герой її – Хробак!” Гадаємо, тут можна було б дещо удосконалити. Зокрема, у назві вірша, яка складається з двох лексем, причому обидві частини однаково важливі. Адже філософська ідея вірша зводиться до думки, що переможцем завжди і скрізь залишається хробак. Тому бажано було б продублювати назву вірша і в його фінальному рядку, скажімо, щось на зразок “А герой-переможець  – Хробак”. Таким формулюванням чіткіше фіксується авторська концепція.

У вірші зустрічається образ кондора. Е. По використовував його і раніше. Наприклад, у поезії “Романс”, яку, нагадаймо, перекладав А. Онишко: “eternal Condor years” – “Кондор-час”.

Отже, кондор, птах-довгожитель, уособлює в уяві поета нещадний час. У Є. Крижевича образ