В цілому переклад виконаний із завидною майстерністю, тому залишається лише шкодувати, що видатний український поет і перекладач приділив американському романтикові так мало уваги.

Насамкінець, звернімося до вірша під назвою “Евлалія. Пісня”, перекладеного згадуваною вже не раз Галиною Гордасевич. Поезія витримана у дусі, традиційному для Е. По. В ній описується прекрасна дівчина з гарним іменем, і оскільки вірш не належить до ранніх творів поета – перша публікація датується 1845 роком – то й не дивно, що критики нерідко відгукувалися про нього досить іронічно. Мотиви, задіяні тут, використані автором вже не вперше. Зокрема, відчутними є перегуки з поемою “Улялюм”.

Як і в “Улялюм”, однією з проблем, яку довелося вирішувати перекладачам, була інтерпретація імені. Англійською воно має написання “Eulalie”, але у кожному перекладі переінакшене по-своєму. Рішення залежало від принципу, яким керувався перекладач. Деякі пристали на варіант із транскрипційною основою – “Юлэлей” (В. Брюсов), інші зупинилися на більш кардинальних підходах, як, скажімо, К. Бальмонт і Н. Нович – відповідно “Лелли” та “Нелли”, де вони вдалися до певної видозміни самого імені. Окремим інтерпретаторам правильнішим видалася основа транслітераційна – “Евлалия” (В. Рогов і В. Васільєв). До останньої групи належить, як бачимо, і Г. Гордасевич. Свої за і проти є у кожної з обраних позицій, однак не можна не зауважити, що ім’я “Евлалія” має на один склад більше, ніж в оригіналі.

Окрім загальної теми, поетичне бачення Е. По виявляється у повторах (епіфорах та анафорах) та ритмічних особливостях, які знайшли необхідне відображення у перекладі Г. Гордасевич: Can vie with the modest Eulalie’s most unregarded curl – / Can compare with the bright-eyed Eulalie’s most humble and careless curl – Бо їм не змагатись з ніжним і ясним Евлалії кучерів майвом, / Бо їм не зрівнятись з веселим і світлим Евлалії кучерів майвом.

Отже, сучасні переклади поезій найбільше відповідають основним вимогам адекватності перекладу, адже точніше відтворюють семантико-стилістичну структуру оригіналу, відповідають нормам сучасної української мови. Визначення відмінностей між різними видами перекладу є необхідним, щоб охарактеризувати різночасові переклади та їх ефективність у міжкультурній комунікації.

Висновки до Розділу 2.

Поетична творчість По вплинула на творчість українських письменників та поетів, які запозичили його естетичні ідеї, мотиви чи образи, певні жанрові і сюжетні моделі. Поезії Е. По є мелодійними та мають сильний емоційний вплив на читача. Характерними рисами його поезій є – асонанси, алітерації, звукопис, звуконаслідування, звуковідтворення, звукові анафори, парономазії. Звукосимволізм і складна композиційна побудова вимагають особливого підходу до тлумачення поетики Е. По. Перекладач, який використовує лише один перекладацький метод чи підхід не зможе адекватно відтворити його поезії.

Відтворення відповідних особливостей оригіналу необхідне для досягнення певного комунікативного ефекту перекладу. Національно-маркована лексика створює лінгвокультурні бар’єри при перекладі. Мета перекладача – підібрати адекватні засоби для вираження такої лексики. Залишаючи багато екзотизмів, перекладач знайомить “свого” читача із “чужою” культурою. Але такий переклад може спричинити нерозуміння певних аспектів. Заміщаючи екзотизми словами цільової культури, які мають схожі культурні конотації, перекладач виключає “чужу” культуру і робить акцент на повідомленні. Найадекватніший переклад – це комунікативний переклад, адже перекладач знаходить такі відповідники у цільовій мові, які мають такий же вплив на читача цільового тексту, як і на читача оригіналу.

Назагал усі розглянуті сучасні переклади можна вважати більшою чи меншою мірою вдалими. Як правило, вони створені в останні роки чи десятиліття, отже, відповідають основним вимогам поетичних інтерпретацій сьогодення. У них чимало цікавих, несподіваних знахідок, сміливих експериментів, продуктивних переосмислень, які засвідчують високий професійний рівень сучасної української школи перекладу, продемонструвавши величезні виражальні можливості української мови, вони стали ще одним кроком на шляху засвоєння українським словом естетичного досвіду зарубіжної лірики і об’єктивно збагатили художній культурний потенціал.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дає підстави зробити низку висновків й теоретичних узагальнень щодо важливості розуміння та особливостей перекладу художнього твору як засобу міжкультурної комунікації.

Міжкультурна комунікація – процес спілкування людей, які належать до різних національних лінгвокультурних спільнот, і, як правило, використовують засоби мовного коду з культурно-специфічними смислами, а також стратегії і тактики спілкування, які відрізняються від тих, котрими вони користуються у випадках інтеракції всередині однієї культури. Процес міжкультурної комунікації починається зі звичайного визнання факту існування культурних відмінностей між представниками різних культур. Отже, головною метою їхнього спілкування є подолання міжкультурних відмінностей, які є однією з найважливіших причин невдачі у міжкультурній комунікації. Здійснення міжкультурної комунікації можливе, коли комуніканти володіють спільним кодом. Адже, її суть полягає в кодуванні та декодуванні повідомлень. Проте наявність спільного коду – недостатньо для адекватної комунікації, необхідні також і спільні асоціації та контотації, детерміновані безкодовими знаннями комунікантів. Подолання мовного бар’єру недостатньо для забезпечення ефективності спілкування між представниками різних культур. Для цього потрібно подолати бар’єр культурний.

Міжкультурна комунікація відбувається тому, що існують відмінні одна від одної культури; культура і комунікація стоять у тісному взаємозв’язку; учасники комунікації є завжди носіями певної культури; елементи культуральності знаходять свої відображення у комунікації; схожі культури полегшують