Важливим актом міжкультурної комунікації є переклад, оскільки він передбачає подолання культурної дистанції між комунікантами спрямований на забезпечення їх порозміння. Саме урахування особливостей культури є важливим при перекладі художніх творів, оскільки перекладний твір може вписатися в “чужий” літературний контекст і вступити в різноманітні контакти з літературою реципієнта, збагачувати її новими мотивами, темами, художніми образами. Такий твір, будучи інструментом міжкультурної комунікації, належить одночасно двом системам – вихідній культурі і культурі реципієнта.

Однією з найважливіших проблем перекладу художнього тексту як засобу міжкультурної комунікації є “адекватність” або “еквівалентність” вихідного і перекладеного тексту. Її основоположними детермінантами є діалектична єдність форми і змісту, цілого й частини, гносеологічного й естетичного, авторського й індивідуально-перекладацького. Основою всіх цих перекладацьких принципів служить структурно-типологічний підхід, який уможливлює найповніше відтворювати в перекладі семантико-стилістичну, ідейно-образну та формально-композиційну структуру першотвору. Цілісний (комплексний) підхід забезпечує, у свою чергу, врахування при перекладі не тільки суто мовних, але й екстралінгвальних чинників. Заміняючи в процесі двомовного спілкування вихідний текст перекладеним текстом, перекладач тим самим нейтралізує лінгво-етнічний бар’єр, який розділяє різномовних партнерів і надає їм можливість мовного спілкування, яке можна порівняти з можливістю спілкування в рамках одномовної комунікації.

Головним критерієм адекватності поетичного перекладу є естетичний вплив перекладу на читача. Вихідний і перекладений текст повинні володіти (відносно) рівнозначними комунікативно-функціональними властивостями; в семантико-структурному відношенні вони повинні бути максимально аналогічними; при наявності всіх “компенсуючих” відхилень між вихідним і перекладеним текстом, не повинні виникати недопустимі в перекладі семантико-структурні розбіжності. Максимально можлива семантично-структурна близькість вихідного і перекладеного текстів дозволяє максимально зберегти в перекладі ідентичність авторської думки; збільшити діапазон адекватного заміщення вихідного тексту перекладеним; підвищує об’єктивність процесу перекладу і перекладацького рішення.

Власні назви, слова-символи, реалії, екзотизми, варваризми, фонова лексика, конотативні слова належать до національно-маркованої лексики, яка може спричинити лінгвокультурні бар’єри, нерозуміння перекладеного твору або ж непорозуміння. Саме з такою лексикою нелегко впоратись перекладачу. Переклад здійснюється для “свого читача”. Якщо перекладена національно-маркована лексика залишились поза межами його сприйняття, або ж втратила колорит, це означає, що комунікативна мета перекладу не досягнута. Перед перекладачем постає питання – показати специфіку і екзотику вихідної культури, залишаючи у тексті багато екзотизмів, чи зберегти звичність, нейтралізуючи чи заміщаючи їх. Так як перекладач є посередником між автором оригіналу і читачем перекладу, він повинен підібрати адекватні засоби для вираження такої лексики.

Вибір поетичного доробку геніального американського автора Е. По невипадковий. Його насамперед поетичні твори мало досліджені, але в значній мірі мали вплив на загальний літературний процес, в тому числі й український. Згадати лише такі імена видатних поетів, як Шарль Бодлер, Поль Верлен, Стефан Маларме – всі вони вважали По своїм наставником та вчителем. Поетичні твори Едгара Алана По вражають своїм тайним змістом, містичною симфонією мови та класичною довершеністю форми. Поетична спадщина Е. По доволі незначна за обсягом, її вистачить на одну невелику книжку, але вона привертає щоразу більшу увагу дослідників, які намагаються знайти в ній початки чи не всіх подальших літературних течій і напрямків.

З’ясовано, що для освоєння поетичної спадщини Е. По характерні такі жанри віршового перекладу: вільний переклад (“Крук”, “Аннабель Лі”, “Ельдорадо” П. Грабовського), версія (“Дзвони” В. Щурата), вільна варіація (“Ельдорадо” Ю. Покальчука), наслідування (“Подзвіння” Г. Чупринки), і власне переклад (Г. Гордасевич, С. Гординський, Г. Кочур, Є. Крижевич, Л. Мосендз, А. Онишко, Д. Павличко, М. Стріха, М. Тупайло). Різниця у рівні адекватності перекладів зумовлена їх значною відлеглістю у часі, еволюцією перекладацьких принципів, зміною соціальних умов та потреб суспільства. Мова багатьох перекладів насичена реаліями українського життя, регіоналізмами, архаїчною лексикою, застарілими синтаксичними конструкціями, тому вони видаються нині в багатьох випадках неадекватними.

Перекладачам, можливо, у деяких випадках, бракувало відповідних знань про культуру, що іноді призводило до невідтворення або спотворення специфічних реалій.

Високим ступенем дотримання структурних і змістовно-концептуальних параметрів відзначаються переклади Г. Гордасевич, С. Гординського, Є. Крижевича, Л. Мосендза, Д. Павличка, М. Стріхи, М. Тупайла, які вивели український поетичний переклад на новий щабель, в тому числі й завдяки перекладам поезії Е. По.

Виконане дослідження відкриває можливості для подальшого аналізу перекладів художніх творів, спрямованого на створення загальної картини їх функціонування як засобів міжкультурної комунікації.

Список використаної літератури

1. Абызов Ю.И. Рецензия – хлеб насущный критики / Ю.И. Абызов // Теория и практика перевода. – К.: Вища школа, 1988. – Вип. 15. – С. 33-35.

2. Аллен Г. Эдгар По / Г. Аллен. – М.: Молодая гвардия, 1987. – 334 с.

3. Антипов Г.А. Текст как явление культури / Г.А. Антипов, О.А. Донских, И.Ю. Марковина, Ю.А. Сорокин. – М.: Наука, 1989. – 196 с.

4. Б’ялик В.Д. Міжкультурні конституенти мовної картини світу у перекладі / В.Д. Б’ялик // Мова і культура. – 2004. – Вип. 7. – Т. VIII. Теорія і практика перекладу. – С. 13-18.

5. Багринцева Н.В. Проблема передачи содержания культурных концептов в процессе перевода / Н.В. Багринцева // Перевод и переводческая компетенция. – Курск, 2003. – С. 79-93.

6. Бархударов Л.С. И снова – «Эльдорадо» / Л.С. Бархударов // Тетради переводчика / под ред. Л.С. Бархударова. – М.: Высшая школа, 1982. – Вып. . – С. 53-60.

7. Бархударов Л.С. Язык и перевод / Л.С. Бархударов. – М.: Международные отношения, 1975. – 238 с.

8. Бацевич Ф.С. Словник термінів міжкультурної комунікації [Електронний ресурс] / Ф.С. Бацевич. – Режим доступу: www.terminy-mizhkult-komunikacii. wikidot.com

9. Бацевич Ф.С. Теорія міжкультурної комунікації: сутність, презентативна