З позицій дидактики і під кутом зору перекладу розбіжність культур означає відмінність між “вихідною культурою” і тим самим – культурою “вихідної мови” і “цільовою культурою” і тим самим – культурою “цільової мови”. Таку розбіжність зумовлюють:*

різні мовні структури та різні мовні закони при контекстуально адекватних ситуаціях;*

різні норми вживання, такі як, наприклад, фразеологічні звороти, соціально нормовані схеми дій, використання соціолектів/діалектів;*

різний соціокультурний контекст: системи традицій, норм, оцінок; історичні і географічні реалії, політична система, соціальний устрій, власне розуміння культури, освітніх та соціальних ідеалів, табу тощо;*

різний рівень пізнання окремого індивідуума, його “горизонт”, а саме: соціальне довкілля, життєва практика, здобуті навички, умови життя та праці, традиції, соціальний статус та ін. [63].

Прагнення зрозуміти чужі культури або їхніх представників, розібратися в культурних розходженнях і подібностях існує стільки часу, скільки існує культурна й етнічна різноманітність людства. Настільки ж старим, як і бажання осягти інші культури, є прагнення не брати до уваги інші культури або ж розглядати їх як неварті уваги, оцінюючи при цьому носіїв цих культур як людей другого сорту, вважаючи їх варварами, у яких немає ні культури, ні особистих якостей, ні людської гідності. Таке полярне відношення до інших культур існувало протягом всієї історії людства. У трансформованому стані ця дилема зберігається сьогодні і виражається в тому, що саме поняття міжкультурної комунікації викликає безліч суперечок й дискусій у науковій літературі й серед фахівців-практиків. Це поняття з’явилося в результаті компромісу. Синонімами його є кроскультурна, міжетнічна комунікація, а також поняття міжкультурної інтеракції.

Більшість фахівців вважають, що говорити про міжкультурну комунікацію (інтеракцію) можна лише в тому випадку, якщо люди представляють різні культури й усвідомлюють все, що не належить до їхньої культури, як чуже. Відносини є міжкультурними, якщо їхні учасники не звертаються до власних традицій, звичаїв, поведінки, а знайомляться із чужими правилами та нормами повсякденного спілкування. При цьому постійно виявляються як характерні, так і нехарактерні властивості (як тотожність, інакомислення) у відносинах, думках і почуттях, що виникають у людей.

Поняття “міжкультурна комунікація” вперше було сформульовано в 1954 році в роботі Г. Трейгера й Е. Хола “Культура й комунікація. Модель аналізу” [27, 34]. У цій роботі під міжкультурною комунікацією розумілася ідеальна мета, якої повинна прагнути людина у своєму бажанні якнайкраще й максимально ефективно адаптуватися до навколишнього світу. З того часу дослідники досить грунтовно розробили теоретичну базу цього феномена. В результаті численних досліджень були визначені найбільш характерні риси міжкультурної комунікації. Так було відзначено, що для міжкультурної комунікації необхідна приналежність відправника та одержувача повідомлення до різних культур. Також необхідне усвідомлення учасниками комунікації своїх культурних відмінностей. По суті, міжкультурна комунікація – це завжди міжособистісна комунікація в особливому контексті, коли один учасник виявляє культурну відмінність від іншого.

Дійсно, не викликає сумнівів, що комунікація буде міжкультурною, якщо вона відбувається між носіями різних культур, а відмінності між цими культурами приводять до якихось труднощів у спілкуванні. Ці труднощі пов’язані з різницею в очікуваннях й упередженнях, властивих кожній людині, і відмінних в різних культурах. У представників різних культур по-різному йде декодування отриманих повідомлень. Все це стає значимим тільки в акті комунікації й призводить до нерозуміння, напруженні, труднощів та неможливості спілкуватися.

І, нарешті, міжкультурна комунікація ґрунтується на процесі символічної взаємодії між індивідуумами й групами, культурні відмінності яких можна розпізнати; сприйняття цих відмінностей впливають на характер, форму й результат контакту. Кожен учасник культурного контакту має у своєму розпорядженні свою власну систему правил, яка функціонує таким чином, щоб відіслані й отримані повідомлення могли бути закодовані й розкодовані. Ознаки міжкультурних відмінностей можуть бути інтерпретовані як відмінності вербальних та невербальних кодів у специфічному контексті комунікації. На процес інтерпретації, крім культурних відмінностей впливають вік, стать, професія, соціальний статус комуніканта. Тому ступінь “міжкультурності” кожного конкретного акту комунікації залежить від толерантності та особистого досвіду його учасників [24, 381].

На підставі сказаного міжкультурну комунікацію варто розглядати як сукупність різноманітних форм відносин і спілкування між індивідами й групами, що належать до різних культур.

Як й у культурній антропології, у міжкультурній комунікації виділяють сфери макрокультури і мікрокультури.

В сучасній історичній ситуації очевидним є факт, що на нашій планеті існують величезні території, структурно й органічно об’єднані в одну соціальну систему зі своїми культурними традиціями. Наприклад, можна говорити про американську культуру, латиноамериканську культуру, африканську культуру, європейську культуру, азіатську культуру й т.д. Найчастіше ці культури виділяються за континентальною ознакою й через свою масштабність одержали назву макрокультур. Цілком природньо, що усередині цих макрокультур виявляється значне число субкультурних відмінностей, але виявляються також і схожі риси, які дозволяють говорити про наявність таких макрокультур, а населення відповідних регіонів вважати представниками однієї культури. Між макрокультурами існують глобальні відмінності, які відображаються в комунікації один з одним. В цьому випадку міжкультурна комунікація відбувається незалежно від статусу її учасників, у горизонтальній площині.

В той же час, добровільно чи ні, але багато людей, що входять до складу тих або інших суспільних груп, мають свої культурні особливості. Зі структурної точки зору – це мікрокультури (субкультури) у складі макрокультури. Кожна мікрокультура має одночасно схожість та відмінності зі своєю “материнською” культурою, що забезпечує представникам однаковість сприйняття світу. Материнська культура відрізняється від мікрокультури різною етнічною, релігійною приналежністю, географічним розташуванням, економічним станом, статевими та віковіми характеристиками, родинним устроєм, соціальним статусом людей тощо. Іншими