Міжкультурна комунікація може бути описана за допомогою когнітивних, соціальних і комунікаційних стилів, що використовуються людьми. Хтось демонструє домінуючий комунікативний стиль, а хтось – підлеглий. Деякі люди дбайливі і теплі, інші – холодні й бездушні. Деякі прагнуть бути авторитарними, інші вважають за краще підкорятися. Крім того, люди грають різні комунікативні ролі, нав’язуючи відповідні комунікативні стилі.

Міжкультурні відмінності – неспівпадіння елементів (культурних смислів) рідної та чужої культур, які виявляються у випадках їх порівняння або в процесах міжкультурної комунікації. Міжкультурні відмінності – одна з найважливіших причин невдач у міжкультурній комунікації [8].

Безсумнівно, міжкультурна комунікація багато в чому залежить від скорочення рівня невпевненості співрозмовників. У будь-яких взаєминах завжди є деяка двозначність. Людині хочеться знати, як співрозмовник ставиться до нього, які його наміри, чого слід чекати надалі. Всі люди відчувають дискомфорт, задаючи ці питання, тому, щоб позбавитися від нього, людина вибирає оптимальний стиль поведінки, що дозволяє добитися максимуму взаєморозуміння, при мінімальній кількості питань. Можливість передбачити подальший хід подій дає нам відчуття психологічного комфорту. Тому, чим менше невідомості у взаємодії, тим краще ми себе почуваємо в конкретній ситуації.

Тим не менш, будь-якій комунікації властива деяка двозначність і неясність. У рідній культурі її рівень скорочується за допомогою стандартних способів і можливостей передбачення. Наприклад, для привітання існує набір встановлених жестів і ритуалів, який ми розуміємо і чекаємо від партнера. Якщо співрозмовники належать до однієї культури, їм не важко буде зрозуміти подібні дії, що помітно полегшує процес порозуміння. Спілкування з представниками іншої культури означає, що найпростіші і найбільш часто вживані жести можуть мати різне значення. І відповідно рівень невизначеності та двозначності різко зростає і призводить до більшого числа варіантів і моделей поведінки.

Системи комунікацій в різних культурах передаються від покоління до покоління і засвоюються в процесі інкультурації. Для кожної культури існують єдино прийнятні стилі спілкування. Наприклад, в Саудівській Арабії спілкування проходить при великій кількості компліментів, знаків подяки та уваги. Тут ніхто не буде публічно критикувати співробітника по роботі, інакше його звинуватять у грубості й неповазі. Американці досить неформальні і переходять до суті справи відразу ж, без зайвих розмов. Англічани володіють деякою внутрішньою стриманістю, вважають за краще взаєморозуміння та контроль при спілкуванні з іншими. Ці приклади доводять, як важливо знати і розуміти міжкультурний стиль спілкування тих людей, з якими ми співпрацюємо.

Важливо не просто знати принципи міжкультурної комунікації, але застосовувати їх і вдосконалювати на практиці. Потрібно розвивати швидкість мислення і уміння виражати свої думки різними способами, тобто пояснювати одну і ту саму ідею по-різному. Успіх у взаємодії з людьми слід розглядати як успіх у виконанні якогось індивідуального завдання. Здатність бути посередником між людьми, правильно представити співрозмовників один одному, сказати потрібне слово в потрібній ситуації – неоціненне вміння для міжкультурної комунікації [87].

Міжкультурна комунікація – комунікація між представниками різних лінгвокультурних спільнот [21, 117]. Як і інша комунікація, міжкультурна комунікація передбачає наявність Автора і Реципієнта і представляє собою ряд АТР (Автор-Текст-Реципієнт) – ланцюжків [33]. Метою комунікації є передача знань від автора до реципієнта. У випадку, якщо реципієнт отримує знання, передане автором, комунікація – успішна. В іншому випадку має місце комунікативна невдача.

Отже, процес здійснення міжкультурної комунікації у відмінності від інтракультурної комунікації, ускладнений тим, що Автор і Реципієнт є носіями різних мов/культур. Це означає, що здійснення міжкультурної комунікації можливе або при умові володіння комунікантами спільною мовою, або при наявності посередників, які володіють як мовою Автора, так і мовою Реципієнта.

1.3. Міжкультурна комунікація і художній переклад

Народи та нації є самобутніми носіями культур у результаті міжкультурної взаємодії яких твориться світова культура. Література займає особливе місце серед інших видів мистецтв. На відміну від музики та живопису, які впливають на людей різних національностей безпосередньо, через зір і слух, що притаманні всім здоровим людям, літературний твір інколи стикається із значними перешкодами на шляху до свого читача, якщо цей читач є носієм мовної системи, відмінної від мовної системи автора твору. Полілінгвізм і навіть білінгвізм зараз явище скоріше виключне, ніж розповсюджене. Тоді на допомогу приходить переклад, тобто такий вид творчості, в процесі якого твір, який існує в одній мові, відтворюється в іншій. Переклад посідає особливе місце у літературному процесі. Кожен вид літератури обслуговується певним видом перекладу [66, 425]. Зокрема, художня література обслуговується художнім перекладом.

Сучасні читачі пізнають світ інших народів завдяки перекладним творам. В роботі “Текст і його національно-культурна специфіка” Ю.А. Сорокін і Н.Ю. Марковіна висловлюють думку про те, що текст, будучи інструментом міжкультурної комунікації, належить одночасно двом системам – вихідній культурі і культурі реципієнта. Автори зазначають, що в процесі перекладу перекладач стикається з проблемами, пов’язаними з тим, що одні і ті ж ситуації отримують різне осмислення в формах різних мов. При перекладі текст вбудовується в нову парадигму і тому не тільки впливає на реципієнта, але