Проаналізувавши поетичний текст, ми бачимо, що більшість складів у ньому є відкритими, що є особливістю поетичного складу вірша.

Відкриті склади – зручні для виконання, бо вони формуються на «голосних», які необхідно виконувати в «академічній» манері, однотипно, близько до «о», особливого заокруглення вимагають голосні «е» та «є» :

Вечеря, вишневий, вечерять, все, встає, подає…

Особливо слово «все» на довгих акордах т.25,27-28.

Приголосні «свистячі» (с, з) та «шиплячі» (ч, щ) необхідно приховувати, не розтягати при вимові:

Вечірня, хоче, спати, соловейко, затих, дочка, дочка, діточок, заснула…

Причому «р» необхідно перебільшити, ніби « потроїти» її вимову:

Вечеря, зіронька, вечерять…

Приголосні, які завершують склад, необхідно відносити до наступного складу, але вимовляти їх необхідно зрозуміло, коротко, по після довшого «відритого складу», який припадає на половину слова, необхідна чітка артикуляція приголосної:

А ма-ти хо-че научати, та-к солове –йко

По-кла-ла ма-ти коло хати мале-ньки – хдіточо –ксвоїх.

Особливо це необхідно в частині Largo (т.17).

В останній частині (Allegro con brio) посилюється роль та активність артикуляції, яка буде вимагати посиленої роботи вуст та перебільшеної вимови приголосних.

Особливості ритмічної будови мелодії ( ), розміру темпів, вказаних композиторів з метрономною точністю визначають їх відповідне відтворення. Адже темпи всіх частин крім останньої «Allegro» вимагає плавного переходу зі звуку на звук без поштовхів, з виспівуванням відкритих складів. Штрих виконання – «legato, con brio- non legato», з дуже чіткою артикуляцією приголосних.

До строю ми відносимо те, що є його основою: вірне інтонування інтервалів (горизонтальний стрій) і вірне звучання акордів (вертикальній стрій). По виконанні труднощів інтервали поділяються на такі групи:

Легкі: чисті, в яких виконуються стійко обидва звуки (кварта, квінта, октава)

Тяжкі: малі та великі, які вимагають стійкого основного тону та пониження висхідного (у малих) і низхідного (у великих) інтервалах, або підвищення висхідного у великих та низького у малих інтервалах (секунди, терції, сексти, септими).

Малі:

Великі:

Зменшених та збільшених інтервалів у творі немає.

Звернемось тепер до другого елементу строю – вертикально-гармонічного. В його основі лежить звучання акордів. Основні групи акордів – це мінорні, мажорні тризвуки та септакорди (з оберненням). Вони виконуються за принципом інтонування інтервалів – основний та квінта стійко, а терція та септима – високо або низько, в залежності від природи інтервалу.

Особливої уваги буде вимагати звучання акордів у повільному помірному темпах. Для прикладу ми подали найбільш небезпечні такти в інтонаційному відношенні. Особливо слідкуючи за звучанням «мінорної» терції хору не слід забувати за нюансування довгої ноти, бо філірування на ній повинно бути поступовим, темброво та динамічно злагодженим. В усіх мінорних тризвуках інтонація мінорної терції потребує пильної уваги, щоб не «сіла інтонація», яку необхідно інтонаційно ансамблю вати з акомпанементом, у якому звучить гармонія хору (т.17,18,20…) урізноманітнена арпеджованими акордами (подібні до «бандури», «арфи»). Інтонаційна будова мелодії складна, але вокально зручна бо плавні інтонації переважають а стрибків октав, секст, в творі є обмаль і всі вони мають затактову ритмічну основу вступів, чим облегшується їхнє виконання.

Подвоєння партії , як і складність досягнення інтонаційної злагодженості, як в партіях, так і в цілому хорі, особливо на довгих акордах на декілька тактів, потребують відповідного слухового контролю за цим відтворенням на протязі всього твору.

V. План художнього виконання твору.

Твір розпочинається фортепіанним вступом з ледь помітним рухом, який ніби коливає повітря літнього вечора. Це найкраще підкреслю розмір 12/8, який має ознаки вальсового ритму :

12/8 - розпочинається перша частина.

Затакт початкової хорової теми виростає з оркестрової, непомітно продовжуючи її, як органічне єдине ціле. Поетичний «ямб» ( ) - наголошений другий склад створює ритмічний затакт, який притаманний майже всім темам твору (крім останньої).

Цим створюється наголоси на сильну та відносно сильну долю такту.

В поетичному син таксі наголос на ІІ склад , а при сполучення з метро-ритмікою не має потреби і не можна дробити фрази, наголошуючи кожну долю, що протирічить основам закону метро-ритміки, чергуванню сильних та слабких долей.

Темп першого епізоду Con moto (з рухом) = 184-диригується за чотиридольною схемою.

Цей рух повністю відповідає образному відтворенню І частини, яка змальовує світлу радісну картину побуту, коли щасливі люди повертаються з праці додому, співаючи пісні. Крім логічних наголосів на І та ІІІ долю фраза розривається за висотним принципом звуків мелодії, чи підкреслено застосування до

вершини-кульмінації мі ІІ ( т.2-сопрано), ІІІ такт вимагає наголосу на tenuto на ІІ долі (нота «сі» І сопрано) з послідуючих

Яскраво, мужньо, активно звучить тема «Плугатарі йдуть» на динаміці «f», з наголосом ІІІ долі (найсильніше – мі ІІ). Після цього такту іде загальний динамічний спад з окремими нюансами

та , які пожвавлюють хорове звучання, хор зменшує звучність до «ррр» ( ), а в оркестрі необхідно зробити на акорди «f», вказане автором для колористичного звучання «мажор», підкреслюючи характер радості в цій частині та тонального ствердження мажору. В кінці частини – ritenuto.

Після пауз ( ) починається ІІ частина – епізод. Його тема розпочинається з затакту. Виконується Andante ( =138), тобто повільніше, ніж попередні «con moto». Картина дихає спокійною атмосферою сімейного затишку та вечірнього пейзажу.

Мяка лірична низхідна тема вимагає відповідних «світлих» акварельних фарб в динаміці «mf» з наступним затиханням до «рр.» ( т.13).

На акордах з «tenuto» (глибоко, протяжно), ніби закінчується картина в спокійних тонах. Але соловейко не дрімає, розпочинає свої трелі (animando) :

Нюанси цієї частини повязані з наголосами на І та ІІІ долю. В кінці епізоду – ritenuto та фермата «Соль»