Вже самі назви цих віршів говорять про їх революційний зміст , незламність їх творця. "Тюрма і всі тодішні муки Франкові не вбили його ,— писав А.Кримський ,— а навпаки , загартовували , примусили багацько передумати , зробили його думку , світогляд і талант зовсім доспілими і дали з-під Франкового пера ряд творів усякого змісту і високої поетичної вартості". Так у вірші "На суді" Іван Франко писав:

Судіть мене , суді мої ,

Без милості фальшивої!

Не надійтесь , що верну я

З дороги "нечестивої".

"Моя вина в тому ,— звертається мужній поет до своїх суддів ,— що я хотів перекинути суспільний лад , в якому

паном в нім багач

А гнесь слугою люд німий

Зате , що чесна праця в нім

Придавлена , понижена.

Хоч весь той ваш суспільний лад

Піддержує й живить вона…

Тут , у Коломийській тюрмі , І.Я.Франко створив свій чудовий , сповнений революційної наснаги "Гімн"("Вічний революціонер") , гімн волелюбному дохові мільйонів людей , протест проти визиску та національного гноблення:

Вічний революціонер

Дух , що тіло рве до бою ,

Рве за поступ , щастя й волю ,

Він живе , він ще не вмер.

У Коломийській тюрмі І.Франко почув також оповідання про "жаб’ївського губернатора" , якогось сільського писаря. У 60-х роках ХІХ ст. він зібрав селян на раду і сказав , щоб "гуцули були самі в собі , аби їм ніхто не мав до розказу , лише сам цісар". "Жаб’ївська громада дуже тому врадувалася і зачала справді поводитися зовсім автономно. Писар не приймав ніяких паперів ані від староства , ані від повіту , всякі справи суджено в самій громаді..." Це оповідання про бажання трудящих скинути з себе ярмо всяких старостів настільки зацікавило І.Франка , що він не тільки записав його , але й надрукував у женевському журналі "Вольное слово".

За браком будь-яких доказів панський суд змушений був 4 червня 1880 року припинити справу "про порушення публічного спокою". "Президент Коломийського суду прийшов до мене в камеру сказати ,— згадував І.Франко ,— що мене визнали зовсім невинним…". Проте дорого обійшлася письменникові панська "милість". Староста "велів потім приставити мене до місця мого народження ,бо я не був належний до повіту"(Коломийського) , що практично означало відвести письменника у супроводі жандарма до Нагуєвичів. І справді , Хоч ця "мандрівка етапами тривала лише кілька днів , — читаємо у спогадах письменника ,— напала на мене сильна пропасниця".

Та на цьому не закінчилися страждання поета і його знайомство з австрійською "справедливістю". Перемагаючи страшні болі і голод , хворий Іван Франко повернувся на Прикарпаття , щоб відпочити у Нижньому Березові. У Коломиї цого знову затримала австрійська поліція нібито в зв’язку з порушенням закону про особисті документи. Поки надійшов паспорт з Дрогобича , "хворий на пропасницю , без грошей і без знайомих , сидів я в темній кімнаті в готелі і пробував відтворити на папері картини , які бачив останніми днями , і так з’явилась одна новела ("На дні"). Написана вона протягом трьох днів (17-20 червня 1880 року). Коли я скінчив її , відчув себе таким ослабленим , таким виснаженим голодом і хворобою , що за останні крейцари купив конверт і марку , послав свій рукопис до Львова до одного знайомого , потім вернувся до готелю і ліг , щоб умерти. Я лежав три дні так , дрижачи від пропасниці , без думок і охоти до життя. Тільки бідний готельний слуга приносив мені іноді кілька ложок супу" ,— так розповів Іван Франко про свої переживання у червневі дні 1880 року у Коломиї. Ось в яких жахливих умовах народився один з кращих творів І.Франка — оповідання "На дні" , що було не лише майстерним відтворенням тогочасного суспільного дна , але й грізним актом обвинувачення проти несправедливого суспільного ладу.

Оповідання справило велике враження на читачів і було перекладене на російську , чеську , польську і німецьку мови.

7 серпня 1883 року І.Франко взяв участь у студентському вічі в Коломиї , під час якого обговорювалося наболіле питання жіночої рівноправності , участі жінок у суспільному житті. Тоді ж з ним особисто познайомилася Н.Кобринська. Іван Франко підтримував молоду письменницю , збудив у ній "якнайкращі надії на... літературні подвиги". Слід сказати , що саме дружні поради І.Франка , вся його творча практика і громадська діяльність надихнули Н.Кобринську на беззавітне служіння народові , стали зразком для неї. Це добре розуміла й сама письменниця і не раз підкреслювала значення І.Франка для свого