Селянин-самоук , столяр і різьбяр , а водночас народний поет і активний громадський діяч радикальної партії Іван Сандуляк (1845-1926) у своєму виступі на вічі , торкаючись питання податків , що пригнічують народ , розповів , як екзекутор забрав останній кожух від однієї бідної сім’ї , тому що вона не могла сплатити податків. Ця трагічна розповідь карлівського селянина схвилювала І.Франка , і він написав оповідання "Історія кожуха" з присвятою І.Сандулякові , яке було опубліковане в часописі "Хлібороб" у 1892 р. (№18-19).

У вірші "Вандрівка Русина з Бідою" Франко також тепло згадує Сандуляка , який завжди сміливо виступав на захист інтересів трудового народу та закликав селян-українців до визволення.

І.Франко , якого Сандуляк високо цінував як свого вчителя та ідейного керівника , пізніше також неодноразово зустрічався з ним на

народних вічах і зборах , на з’їздах радикальної партії. Довгий час вони листувалися. У листі від 7 квітня 1892 р. Сандуляк писав Франкові : "По отриманню Вашого листа немало мене здивувало Ваше велике добродійство і загальна любов і управа над бідним народом руським , котрого Ви так своїм щирим трудом видобуваєте з темноти на ясний світ... Всюди Вас видно на кожних народних справах , не лише духом і тілом , але і грішми...". Великий Каменяр вислав Сандуляку 5 ринських , з яких той 3 ринські витратив на поїздку із двома товаришами на збори до Станиславова , а решту притримав для народних справ. Цей факт свідчить про щиру дружбу між Франком і Сандуляком та про щедрість письменника , який , хоч сам жив у постійних фінансових клопотах , все ж таки поділився мізерним своїм доробком із бідним селянином.

На зборах у Снятині Франко познайомився з селянином Гулейчуком із с. Іспас на Буковині , від котрого згодом дістав не відомий ще нікому стародрук давньої повісті.

У Снятині , мабуть , уперше виконувалась пісня-гімн Івана Франка "Не пора". Газета "Діло" за 26 лютого 1901 р. повідомляла , що 12 лютого 1901 р. в місті Снятині під час вшанування пам’яті Маркіяна Шашкевича в читальні "Просвіти" змішаний хор виконав гімн "Не пора" під керівництвом церковного диригента Івана Гоїва , який і склав музику.

У Снятині з 1912 до 1927 року працював і творив видатний український новеліст Марко Черемшина (псевдонім Івана Юрійовича Семанюка). У 1949 році в будинку письменника відкрито літературно-меморіальний музей , в експозиції якого багато місця відведено зустрічі Марка Черемшини з І.Франком , благодатному впливові останнього на зростання реалізму і художньої майстерності видатного уродженця Прикарпаття. Тут також можна побачити картину коломийського художника П.Сахра "Марко Черемшина та І.Франко в горах" (1955).

Марко Черемшина особисто познайомився з І.Я.Франком у Відні 1898 року під час його публічних виступів на захистправ трудящих Галичини. Молодий студент Віденського університету ждав у гарячці зустрічі з Франком. Ось як передав він своє враження від цієї зустрічі : "Хотілося його нести , щоб не запорошив своїх ніг порохом вулиці. Хотілося його цвітом обсипати...". Марко Черемшина не пропустив ні одного виступу Каменяра.

З Відня Марко Черемшина разом з Іваном Франком повертався на Галичину. В дорозі він наспівував йому улюблені гуцульські коломийки. З того часу вони обмінювались листами , які , на жаль , пропали під час першої світової війни. Як писав наш земляк , він "Франка подивляв за його великий розум , а любив "Зів’яле листя" та його повісті і драму ("Украдене щастя")".

На початку літературної діяльності Марко Черемшина захоплювався модною тоді декадентською літературою. І.Я.Франко помітив цей нахил , невластивий і чужий його манері. "Франко радив мені… вернути до "Параски" , себто до мужиків" ,— писав пізніше Марко Черемшина. Ця думка ще чіткіше виражена в його автобіографії. "Коли засновано "Літературно-науковий вісник" , я , за порадою І.Франка , виступив у ньому із своїми новеллами з мужицького життя та рівно за порадою Франка залишив поезію в прозі". Ніколи не забував автор "Карбів" цього заповіту свого геніального вчителя. І саме ці оповідання з народного життя принесли Черемшині славу співця Гуцульщини.

Подивімося ж як зараз живуть нащадки Івана з оповідання "Історія кожуха". У місті промисловий і харчовий комбінати , спиртовий і сироробний заводи. Середня школа , школа-інтернат , сільськогосподарський технікум і культурноосвітнє училище — ось навчальні заклади Снятина. Для культурного відпочинку дорослих служать Будинок культури , два клуби , два кінотеатри , бібліотеки. Місто чисте , потопає у зелені , газифіковане.

РОЗДІЛ 4

Іван Франко у Косові

...Косів , вулиця Низова , №9 (колись село Монастирське). Тут можна побачити бідну селянську хатину , в якій народився письменник і громадський діяч Михайло Іванович Павлик (1853-1915). У 1875 році , під час навчання у Львівському університеті , він познайомився з Іваном Франком. Незважаючи на різницю