а) втрата райського блаженства (спочатку Сатаною та його ангелами, слідом за ними (і частково з їхньої вини) – людини);

б) антагонізм Добра і Зла (війна на Небесах, боротьба за людську душу);

в) божествена стратегія спасіння падшого людства (місія Сина Божого).

Розвиток дії призводить до грандіозного фіналу світової історії, передбаченої Архангелом Михаїлом, в якому всі сюжетні лінії знаходять своє тріумфальне завершення:

Апостолам явившись, Божий Сын

С победой вознесётся в торжестве,

В воздушную стихию воспарив,

На Небеса Небес, врагов Своих,

Равно твоих – повергнув. Будет Змий,

Князь воздуха, им схвачен, и в цепях

Чрез все владенья Вражьи провлечён,

И, опозоренный, оставлен там.

А после, внидя в славу, одесную

Отца воссядет Сын, и восхвалят

Его превыше всех на Небесах.

Оттуда Он, когда настанет час

Крушенья мира этого, сойдёт

Во славе и могуществе, судить

Живых и мертвых; осудив навек

Отступников, он верных наградит

Блаженством в Небесах иль на Земле;

Ведь Раем станет вся Земля тогда,

Эдемский далеко превосходя

Необозримостью счастливых дней

[1; 360-361].

Ще однією вельми і вельми притаманною класицизму рисою є підкреслюване звеличення абсолютизму влади, особи монарха та сильної держави. Слід зауважити, що саме таким чином змальований у Мільтона Бог і принцип його абсолютної влади. Бог – монарх-сюзерен, усе Суще перебуває в васальній залежності від Нього і його постанов (саме тому героєм-титаном в поемі змальовано Сатану – Мільтон-революціонер, Мільтон-республіканець був ненависником самого принципу монархії. В той же час, для Мільтона-пуритана, Бог – найвище Добро і мета існування людини, через що у поемі взята за основу і зберігається протягом усіх її сюжетних ходів класична християнська морально-богословська парадигма, створюючи певну дуалістичністьь сприйняття твору – адже ж образ Сатани і його чесноти також описані дуже драматично, крикливо і часом підносяться!): Неодноразово в творі звучить прославлення Бога, змальованого у формі величного короля Всесвіту:

С пречистой, эмпирейской высоты,

С Престола наивысшего, Отец

Всемощный, глядя вниз, обозревал

Своё творенье и дела Своих

Созданий. Словно звёзды, без числа

Толпясь вокруг Творца, Небесный сонм

Святой, при созерцанье Божества,

Блаженство вал безмерно. Сын Его

Единый одесную восседал, -

Господней славы образ лучезарный.

[ 1; 81-82].

_______________________

Син Божий змальовується подібним чином:

Явился Сын готовый совершить

Великий подвиг; препоясан был

Он всемогуществом; Его венчал

Величия божественного блеск.

Премудрость, беспредельная любовь, -

Весь Бог – Отец был в Сыне воплощён

Близ колесницы реялии рои

Несметных Серафимов, Херувимов,

Властей и Сил, Престолов и Господств,

Крылатых Духов сонмы, без числа,

Бессчетный строй крылатых колесниц

Из Божьей оружейной, где они

Исконно мириадами стоят,

При полной сбруе, меж двух медных гор,

Всегда готовы к бегу в дни торжеств.

Они самостоятельно теперь

Вперёд катились; ими изнутри

Животворящий двигал Дух, стремясь

Последовать за Господом своим.

Вот Небо распахнулось широко

С певучим звуком вечные Врата,

На золотых вращая вереях,

Чтоб Славы Царь, во всемогущем Слове

Своём и Духе, властно приступил

К созданью вновь являемых миров.

[1; 202-203].

Отже Бог в контексті поеми – не лише Сотворитель і Вседержитель усього Сущого, що узгоджується із релігійною позицією Мільтона, але у цьому образі ми знаходимо і риси просто абсолютного монарха (а ким же ще може бути Бог?), що цілком відповідає позиції і мотивам класицистичної поетики. Єдине, що випадає із цього логічного ряду – це позиція Мільтона-республіканця з його відношенням до особи монарха і до монархії в цілому. Протиставляється принцип влади, що ґрунтується лише на традиції, що склалася [1; 41] та тієї, що пов’язана із особистими моральним якостями того, в чиїх руках вона зосереджена [1; 47] (розділ другий). Адже ж причина Небесної війни, з точки зору Сатани і його прибічників полягає саме у тиранії Божественного Сюзерена. Зокрема, Він нібито касує певні привілеї небесних істот, що створені вільними, нав’язуючи їм Свого Сина-Месію в якості Царя Ангелів. Далі це протистояння переростає у пряму непокору, що виливається у відкритий конфлікт. На одній стороні Бог, його архангели, ангели – словом, весь Небесний Сонм; на іншій падший ангел – Сатана, духи Зла Вельзевул, Маммон, Азазель, Беліал та весь демонський синкліт. Здавалося б, усе ясно і просто, особливо для християнської свідомості. Але варто лише вдуматися у висловлювання мешканців Пекла, як ця ясність виявляється уявною. Скинені з Небес, духи знову задумують повстати проти Бога. Не можна не звернути увагу на те, як вони називають його. „Цар Небес”, „Государ”, „Єдиний Самодержець” – він для скинених в пекельну безодню деспот і кат.

Для пуританина Мільтона Бог – вища святиня, для революціонера Мільтона неможлива ніяка одноосібна влада. Не можна не помітити ореол героїзму, яким осяяна у нього постать Сатани, образ якого поет перетворює в тип героїчного, жертовного вождя, нескореного бунтівника:

Мятежный Властелин,

Осанкой статной всех превосходя,

Как башня высится. Нет, не совсем

Он прежнее величье потерял!

Хоть блеск его небесный омрачен,

Но виден в нём Архангел. Так, едва

Взошедшее на утренней заре,

Проглядывает солнце сквозь туман

Иль, при затменье скрытое Луной

На пол Земли зловещий полусвет

Бросает, заставляя трепетать

Монархов призраком переворотов, -

И сходственно, померкнув, излучал

Архангел часть былого света. Скорбь

Мрачила побледневшее лицо,

Исхлёстанное молниями; взор,

Сверкающий из-под густых бровей,

Отвагу безграничную таил,

Несломленную гордость, волю ждать

Отмщенья вожделенного.

[1; 39-40].

Ось із якими словами звертається Сатана до своїх прибічників після поразки:

Мы безуспешно

Его Престол пытались пошатнуть

И проиграли бой. Что из того?

Не всё погибло: сохранён запал

Неукротимой воли, наряду

С безмерной ненавистью, жаждой мстить

И мужеством – не уступать вовек.

А это ль не победа? Ведь у нас

Осталось то, чего не может Он

Ни яростью, ни силой отобрать –

Немеркнушая слава! Если б я

Противника, чье царство сотряслось

От страха перед этою рукой,

Молил бы на