Європу в той час і які набули особливого розмаху в XVII ст. Церква і аристократія намагалися використати в своїх інтересах настрої, що виникли як наслідок цих зрушень, катастроф і потрясінь. Однак це була лише одна з тенденцій, які характеризували в своїй сукупності світосприйняття бароко.
„Поэзия барокко выражает не только нарастание иррационалистических умонастроений, не только ощущения растерянности, смятения, а временами и отчаяния, которые общественные катаклизмы конца XVI и XVII столетия и связанный с этими катаклизмами усиливающийся кризис ренессансных идеалов вызывают у многих представителей гуманистической интеллигенции (религиозная лирика барокко во Франции, творчество «поэтов-метафизиков» в Англии, мистическая поэзия в Германии и т.д.), не только стремление феодально-аристократических кругов убедить читателя в своём превосходстве и великолепии (прециозная поэзия и галантно-героический роман). Значение крупнейших произведений поэзии барокко, прежде всего в том, что в них проникновенно и правдиво запечатлен сам этот кризис и его многообразие, зачастую преисполненные трагизма отзвуки в человеческой душе. В них воплощено и стремление отстоять человеческое достоинство от натиска враждебных сил, и попытки творчески переосмыслить итоги разразившегося кризиса, извлечь из него созидательные выводы, обогатить в свете его исторических уроков гуманистические представления о человеке и действительности, так или иначе отразить настроения м чаяния передовых общественных кругов». [3; 85] Найбільш наочними прикладами тому і є поема Мільтона „Втрачений Рай”. Поет Мільтон об’єктивно пішов помітно далі Мільтона – ідеолога пуританства (більше зостановимося на цьому у другому розділі). Поетична філософія історії, втілена в образах „Втраченого Раю” з її геніальними осяяннями і стихійною діалектикою, відобразила на стільки непримиренний аскетичний дух пуританства, скільки всесвітньо-історичний і загальнолюдський розмах, а тим самим і народні витоки того суспільного перелому, який відбувся в Англії середини XVII ст. (див. Розділ другий).
Для поезії бароко є характерним, з однієї сторони, загострене відчуття протирічності світу, а з іншої сторони намагання відтворити життєві явища в їхній динаміці, текучості, переходах (це відноситься не лише до сприйняття природи й зображення внутрішнього світу людини, але у багатьох творчих особистостей і до відтворення процесів суспільного життя). Барочні поети з охотою звертаються до теми непостійності та скороминучості щастя, хиткості життєвих цінностей, всесильності фатуму й випадку.
Оптимізм людей Ренесансу, висунутий ними ідеал гармонійно розвинутої особистості часто змінюється у поетів бароко похмурою оцінкою дійсності, а захоплене поклоніння перед людиною і її можливостями – підкреслюванням її дуалістичності, непослідовності, зіпсуття; відкривається разюча невідповідність між видимістю речей та їхньою сутністю; зображується розірваність буття і зіткнення між началом плотським і началом духовним, між прив’язаністю до чуттєвої краси світу й усвідомленням тлінності, марноти і конечності людського існування.
«Литературу барокко отличает, как правило, повышенная экспрессивность и тяготеющая к патетике эмоциональность… Вместе с тем аналогичные тематические, образные и стилистические мотивы обретают у отдельных представителей литературы барокко несходное, а временами и прямопротивоположное идейное звучание». [3; 86].
Про це ми і хочемо вести далі мову.
1.2.) Зіставлення характерних аспектів стилю бароко в розвитку літератур різних країн Західної Європи у XVII ст.
В літературі бароко вирізняються різноманітні течії. Їх пов’язують спільні риси; між ними існує певна єдність, але також і серйозні принципові розходження. Вище було зазначено, що у цієї обставини є свої показові для XVII ст. суспільні витоки. Але також, необхідно не забувати і про національну самобутність тих конкретних форм, які притаманні поезії бароко в окремих країнах Європи. Ця своєрідність найбільш відчутно кристалізується в творчості найпомітніших художніх індивідуальностей, висунутих в XVII ст. літературою тієї чи іншої країни. Далі ми пропонуємо зробити коротенький огляд основних характерних особливостей стилю бароко в різних країнах Європи, маючи перед собою на меті накреслити у загальних рисах основні відмінності між ними і дати уявлення про багатобарвність і різноманітність мотивів, тематики і проблематики літератури бароко, у відповідності до національних особливостей та особливостей розвитку тієї чи іншої європейської країни.
Отже:
Італія: для італійської поезії бароко в цілому є чужими ірраціоналістичні та містичні мотиви. Домінування гедоністичних прагнень, захоплення віртуозними формальними експериментами та вишукана риторична майстерність. Багато блиску, але цей блиск часто носить зовнішній характер (Марино, К’ябрера). Хоча, звичайно, були в Італії XVII ст. і поети бароко іншого напрямку. Це перш за все сувора, аскетична творчість соціального філософа-утопіста Кампанели („Місто Сонця”). У своїх віршах він, натхненний піднесеним прикладом Данте, стверджував велич мислячої людини, її нездоланне прагнення до незалежності та справедливості. Заслуговує уваги також творчість тогочасних італійських сатириків (Тассоні, Роза) [3; 87, 88].
Іспанія: вражає контрастність іспанської поезії бароко. У цій контрастності знаходить своє втілення невідступне відчуття поетами протиприродньої дисгармонічності оточуючого буття. Контраст передбачає самий розвиток тогочасної іспанської поезії: він ґрунтується на зіткненні двох різних течій іспанського бароко: культизма (або культеранізма (Гонгора)) та консептизму (Кеведа). В основі культизму: протиставлення мистецтва („вежі з слонової кістки”), символа краси і гармонії потворності й хаосу, пануючими в реальній дійсності. Таємнича метафористичність, нагнітання латинізмів, надмір синтаксичних інверсій, еліптичність зворотів – все це робить поезію культизму дещо штучною, доступною для розуміння лише обраним інтелектуальною елітою і є по-суті притулком від убогості і злиденності реального існування.
Консептизм, натомість, прагнув зобразити ріжучі око парадокси сучасного життя шляхом неочікуваного і одночасно достоту лаконічного поєдання явищ, що нібито є далекі одне від одного. Консептизм значно більш безпосередньо проникає в протиріччя суспільного буття, містячи у собі нищівну реалістичну потенцію, глибоку песимістичну оцінку суспільної перспективи. [3; 88,89].
Франція: бароко представлене