В 40-50х рр. XVII ст. література робить порівняно з минулим істотний крок вперед у сенсі дієвого вторгнення в гущавину суспільної боротьби. Форми, в яких знаходить своє вираження оте „вторгнення” різноманітні. Однією з них є бурхливий розвиток публіцистики та суміжне із цим процесом взаємозбагачення публіцистичного й художнього начал. Конкретне втілення, яке це тенденції отримують в країнах Західної Європи неоднорідне. Особливо пишний розквіт публіцистика в ті критичні роки переживає в Англії, відсуваючи практично повністю в тінь літературу художню (певний виняток тут складає лише лірична поезія), що було зумовлене тогочасними історичними та суспільно-політичними перетвореннями. В цьому проявляється і всепоглинаючий, суворий та непримиренний характер тих революційних зіткнень, які розігралися в Англії 40-50х рр. Тут сказалося і вороже відношення до мистецтва, притаманне пуританству (питання про яке ми коротко розглянемо нижче) – основній силі революційного руху в країні. [3;175].

Розвиток публіцистики в її різноманітних жанрових різновидах – від памфлету до соціальної утопії в Англії XVII ст. справляв значний вплив на літературний процес. Але цей вплив виявився пізніше і причому не лише в царині прози, але радше в сфері поезії. Найяскравіший приклад тому – істотна роль, яку публіцистичні твори, створені Мільтоном в 40-50х рр. відіграли в становленні світосприйняття поета і в визріванні художнього задуму його „Втраченого Раю”.

Це поема, що побачила світ в 1662 році, коли при владі знаходилася ненависна поетові династія Стюартів і являє собою той твір англійської літератури XVII століття, який в поетично опосередкованій формі з найбільшою глибиною і силою відобразив всесвітньо-історичний та загальнолюдський розмах історичного перелому, що відбувся в Англії в середині XVII століття. Внутрішній зв’язок „Втраченого Раю” з історичною дійсністю періоду революційної ломки слід, напевно, шукати не тільки та й навіть не стільки в проходячих через цей твір червоною ниткою пуританських по своєму духові релігійно-теологічних ідеях і не стільки в прямих політичних алюзіях, які кидаються у вічі, якщо уяснити собі перебіг тогочасних суспільно-політичних процесів, на чому ми нижче коротко зупинимося, не в зодягнених в алегоричну форму натяках, котрі нерідко (а особливо в ХІХ ст.) намагалися віднайти, прикладаючи неабиякі зусилля, в змісті поеми, скільки в філософії історії, що об’єктивно випливає з її поміщеної в біблійну оболонку образної системи – філософії, що виходить за межі (а іноді й дещо суперечить першопочатковому задуму поеми(особливо в цьому контексті хочеться закцентувати на таких сюжетних побудовах, як діалоги Бога Отця з Богом Сином, а також ангелів Рафаїла та Михаїла з Адамом)).

Застановимося коротенько над такими питаннями, як англійська революція, її духовні витоки та роль Джона Мільтона в перебігу тогочасних процесів.

Вище було зазначено, що вчення гуманізму, реабілітувало, на противагу аскетизмові Середніх Віків, земне життя, прагнення людини до насолоди, до того, що приносить задоволення. Це вчення було покликане аби забезпечити гармонійний всебічний розвиток людської особистості. Натомість , концепція гуманізму була витлумачена таким чином, аби виправдовувати розбещеність та гедоністичні прагнення. На противагу неправильно сприйнятому гуманізму передова думка епохи все наполегливіше завойовувала для себе та освоювала сферу релігії. На початку XVII століття Англія здійснила значні кроки на шляху розвитку капіталізму. Буржуазія виросла в велику економічну силу, якій вже було тісно в рамках феодальної монархії. Потребуючи ідеологічної опори, англійська буржуазія звернулася до однієї з реформаторських течій тогочасної релігійної думки, а саме до кальвінізму. Тут слід згадати основні моменти історії релігійних рухів на зламі часів від Середніх Віків до нового часу, без чого неможливо зрозуміти „Втрачений Рай”. На початку XVI ст. панування католицької церкви, як ідеологічної твердині феодалізму, влада якої розповсюджувалася на всю Західну Європу, було зламане. Відбулося реформування церкви в Німеччині під проводом Мартіна Лютера, а з боротьби проти католицизму взяли початок і антифеодальні рухи. Більшість німецьких держав відмовилися підпорядковуватися Риму та платити папі величезну грошову данину. Скоро реформація відбулася і в Англії. Англіканська церква припинила підкорятися папі і визнала своїм главою короля. Зміни стосувалися обрядності, церква стала скромнішою, так би мовити, дешевшою, порівняно з католицькою, але реформа не влаштовувала неухильно зростаючий клас буржуазії. В його основі було прагнення вивільнити церкву з-під влади короля та покірних йому єпископів. Вчення Женевського проповідника Жана Кальвіна якомога краще відповідало потребам буржуа. Кальвін вчив про те, що зовнішньою ознакою того, що людина обрана Богом і призначена до спасіння є матеріальний добробут і багатство. [5; 120]. Своїм вченням про так зване „попереднє визначення” Кальвін відстоював ту точку зору, що людина є вже від народження призначена до життя вічного або до пекельних мук і змінити це неможливо: „По постанові Божій для об’явлення Своєї слави, деякі люди і ангели предопреділені до життя вічного, інші призначені для вічної смерті. Ці ангели і люди, що в такий спосіб призначені і предопреділені, є особливо і